Зебри, узори та віра в Бога

В одному науково-популярному фільмі почув цікавий факт. Коли в зебри народжується дитинча, мати перші півгодини-годину намагається захистити його від інших зебр в табуні. Виявляється, коли в перші хвилини життя мале не запам’ятає узору на тілі матері, воно в майбутньому не зможе її впізнати серед суцільного мережива тіл в кучі-малій, а, отже, приречене на смерть. Тому перша година життя тут вирішальна.

Щось подібне, на мою думку, відбувається і духовному житті. Я помітив, що оточення в перші дні нового духовного життя в Бозі вирішальні для новонаверненого. Я ніколи серйозно не аналізував цього, але прості спостереження вказують на те, що перші місяці перебування в тій чи іншій церкві, перші друзі, служителі, проповідники, прочитані книги чи християнські телепередачі в той період, визначають яким цей християнин буде в майбутньому, в яку церкву ходитиме, яких поглядів дотримуватиметься і якими стереотипами думатиме. В більшості випадків така людина залишається в тій церкві (конфесії), в яку ходила перші півроку-рік, знаходиться під впливом і прихильником того вчення (проповідників), які почула першими. Це й зрозуміло, адже перші враження найсильніші, вони так закарбовуються у свідомості, що залишають відбиток на все життя, навіть якщо вони й хибні.

Іншими словами: скажи мені де і з ким ти провів перших півроку свого духовного життя, і я скажу, хто ти.

З одного боку це добре, особливо коли новонавернений попадає в хороше, правильне з біблійної точки зору, оточення. Він, як губка, втягує в себе інформацію, що стає фундаментом його віри, а перші враження завжди найживучіші. З другого боку — погано, бо в майбутньому оті, закарбовані у підсвідомості «узори зебри», не дозволяють вийти християнину із зачарованого кола стереотипів, традицій, вподобань чи елементарного сектантства. А навіть, якщо хто й виходить, то все-одно, як не крути, період духовного дитинства в тій чи іншій ситуації, тим чи іншим чином дає про себе знати.

А як вважаєте ви?