Загальна кількість переглядів сторінки

19 лютого 2012 р.

Мистецтво вміти жити


Сьогодні, як ніколи, треба вміти жити. І це вміння цінується більше, як вища освіта. Таких людей не люблять, але ті, хто не любить, в глибині душі їм заздрять. Вони вміють отримати вигоду в будь-якій ситуації, виходять сухими з будь-якої проблеми. Про них кажуть: «І у воді не тонуть, і у вогні не горять». Вони задарма або за півціни нічого не будуть робити. З такими людьми не пропадеш. Одним словом, вміють жити!



Впевнений, що такі люди навіть в умовах теперішньої кризи зуміють непогано прожити. Вони і біду повернуть на свою користь.

Але таких людей не так вже й багато. А що ж робити тим, хто не вміє жити? Вчитися! Нині стільки вже пропонується книжок та відеосемінарів на тему, як досягнути успіху в житті, що дивуєшся, чому ще є невдахи. Напевне, лінуються вчитися мистецтву «правильно» жити.

І на фоні усіх тих сучасних героїв якось блідне постать апостола Павла. Хоча, варто зауважити, що замолоду, тоді, коли був відомий як Савл, він умів жити. Навіть досягнув деяких висот, був шанованою людиною в певних колах і перед ним відкривалося чудове майбутнє як стосовно кар’єри, так, ймовірно, й матеріальних благ. Але несподівано Савл змінює напрям свого руху, поводиться ой як нерозумно. Він свідомо відмовляється від райдужних перспектив, терпить зневагу, переслідування, нерозуміння, фізичні недуги. Дивний чоловік!

Однак, в одному зі своїх листів до знайомих він написав такі слова: «Умію я бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі» (Фил. 4:12).

Уважно вчитавшись у ці слова, можна зрозуміти, що апостол за своє життя навчився чогось такого, чого немає у тих, хто «вміє жити». Вміти жити серед розкоші, достатку не така вже й мудра справа, а от вміти жити в бідності, в нестатках не кожному вдається.

Аналізуючи нинішню кризову ситуацію, розмови та паніку навколо неї, приходиш до висновку, що людей лякає зовсім не те, що мало б лякати. Якось мій десятирічний син запитав мене: «Тату, а що то таке «криза»? Всі про неї говорять, бояться її, а я ніяк не можу зрозуміти: ми не голодуємо, є де спати, в хаті не холодно». Дійсно, в нас немає голоду (цьогорічний врожай зернових в Україні найбільший за останні десятиліття), в магазинах все є, ми не втікаємо від куль та снарядів, не ховаємося у підвалах. Так що ж нас так лякає у кризі? Перш за все те, що ми не зможемо жити так розкішно, як звикли. Для різних людей планка розкоші була різною, але тепер її доведеться значно знизити. Тепер доведеться у чомусь собі відмовляти. І, як правило, те «щось» не хліб насущний чи остання сорочка, ні, на прожиття вистачає: відмовлятися доводиться від речей, які важко назвати «товарами першої необхідності», але які так міцно увійшли в наше життя та серце, що втратити їх — справжня катастрофа. Люди панічно бояться втратити те, що так їм полюбилося.

Прочитав якось про результати одного опитування. Виявляється, прості українці готові економити на продуктах харчування, але не збираються відмовлятися від мобільних розмов, модного одягу та розваг. Вони не вміють жити скромно! І саме в цьому полягає найбільша трагедія нинішньої кризи. Людей не стільки лякає голод та холод (яких, надіємося, і не буде), як те, що вони будуть не так розкішно, як звикли, жити.

Так, апостол Павло досягнув великого успіху, навчившись жити не лише в достатку, але й в бідності. Це не так просто. Не просто зберегти радість та мир на серці, коли їздив на «Мерседесі», а тепер на «Жигулях». Зрозуміло, що багатьом українцям буде непросто у нинішній ситуації. Хтось втратить роботу, хтось прибутки у бізнесі, хтось не зможе побудувати хату чи купити автомобіль. Зрозуміло, що це негативні явища, які не додають настрою та радості. Але Павло радів і знаходив задоволення як у достатку, так і у кризових моментах.

Чи ти вмієш, читачу, жити в умовах кризи? Не виживати, а жити радісним, повноцінним життям тоді, коли ціни ростуть, а зарплатня знижується, коли доводиться щось відмовляти собі, коли не вдається купити престижний автомобіль?

«Але як навчитися цьому, на яких курсах?» — запитаєш ти. Запитай про це в апостола Павла. У листі до филип`ян він розкриває свої секрети: «Те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (3:7-8). Секрет апостолового вміння жити з миром та спокоєм на серці полягав у тому, що він придбав те, чого не може забрати ніяка криза чи природній катаклізм, те, що має цінність як у достатку, так і в бідності. І цим скарбом для нього став Ісус Христос. Чому нині люди так бояться втратити те, що вони здобули своїми вміннями чи своєю працею? Бо воно є найбільш важливим для людини, і як його забрати — втрачається сенс життя, втрачається все. Але коли в душі людини найбільшим скарбом є Ісус Христос, спасіння, яке Він приніс душі, усі інші речі будуть мати другорядне, тимчасове значення. Маємо достаток, досягли певного рівня матеріальних благ — слава Богові. Прийшла чорна смуга, настала криза, яка змусила «затягнути пасок», втратили щось — і за це подяка Господу, не будемо падати у відчай, бо у нас залишився Небесний Батько.

Десь читав про випадок, який стався в сім`ї одного підприємця. Він мав свій бізнес, непогано жили, мали дім, достаток. Але з певних причин бізнес раптово зруйнувався — і чоловік втратив не тільки прибуток, але й дім та звичний спосіб життя. Геть розбитий, він сидів у своїй кімнаті, навіть не бажаючи ні з ким говорити. І тут до нього підійшла шестирічна донька, яку він дуже любив. «Тату, чого ти такий сумний?» — запитала вона. «Доню, я втратив усе. Геть усе», — з безнадією промовив батько. Дитина якусь хвилю мовчала, а потім зі здивуванням відповіла: «Тату, але ж я і мама залишилися в тебе!»

Для багатьох християн сьогоднішня ситуація є своєрідним випробуванням віри. Чи навчилися ми жити? Жити по-справжньому, по-біблійному, а не з позицій розбещеного, гріховного світу? Чи можемо ми сказати у нинішній непростий і воістину кризовий час, що найбільше багатство у нас залишилося неушкодженим? Чи можемо сказати так, як сказала людина, яка досягла вершин у мистецтві вміння жити: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі!»?

Немає коментарів:

Дописати коментар