Біженці



Нині гостро стоїть проблема евакуації людей із зон бойових дій. Коли фізично, через постійні обстріли чи зруйновані шляхи, неможливо залишити небезпечну місцевість. Друга проблема — як і чим добратися до кордону Європи.

Але окрім чисто фізичної є ще одна проблема — психологічна. Коли є можливість втекти від війни під захист країн Євросоюзу, але щось тримає в душі та почуттях…

Учора ввечері до нашої групи, яка годує біженців на пропуску Устилуг, підійшла молода жінка з півторарічною дитиною. Добралася сюди з Житомира, стояла в черзі на піший перехід. Але дитина розплакалася, у мами емоційні сили на межі. Проситься, чи можна де переночувати, щоб зранку перейти кордон. Направили до мене. Хоча в мене вже все було зайнято: якраз чекав групу з восьми чоловік з Києва, маму забрали. Собі постелили на підлозі.

Переночували. Зранку, коли на кордоні черг майже немає, я відвіз її на перехід. Через хвилин 10 привожу наступну групу києвлян. Чисто випадково бачу, що ця жінка з дитиною сідає в якийсь автомобіль. Підхожу, запитую, що сталося. Та зі сльозами на очах каже, що не може наважитися йти у Польщу. В Україні залишився чоловік, розлука буде страшніша небезпек, які можуть чекати в Україні. Просто не вистачає духу залишити і чоловіка і Україну…

Я якраз збирався їхати до Луцька. Знову забираю її до себе, і через кілька годин зустрічаємося з чоловіком, який виїхав назустріч. По дорозі вона просто змінилася, заспокоїлася і з якоюсь особливою радістю говорила, що відчула полегшення від цього вибору…

Так, на чужині безпечніше. Там щиро готові допомогти чим можуть, прихистити, нагодувати, підбадьорити. Але наскільки болісна розлука з родиною, і перш за все з чоловіками, з рідною землею, домівкою… 

Але наскільки боляче відчувати себе втікачем, коли країні і твоїм рідним потрібна твоя допомога… Або просто твоя присутність…

Але…

9 березня 2022 р.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Слава Україні!» чи «Слава Богу!»?

Не кажи, що перші дні були кращі за ці...

Два береги Збруча