Ми станемо іншими

Нагадаю банальну фразу: «Після війни ми вже не будемо такими, як до війни». 

Так, все так…

І Україна буде іншою, і українці. І світ інший, і ставлення до України інше. 

І Росія інша… Якщо взагалі буде…

Але іншим стане і українське християнство. І євангельсько-протестантське зокрема. 

Усі 30 років незалежності ми ще несли тягар радянського минулого. І в богослов’ї також. Більшість українських євангеліків залишалися маргіналами у питаннях політики, патріотизму, любові до рідної країни та мови, ставлення до військової служби. Диванно-кабінетні баталії не приносили ні користі, ні відповіді на дискусійні питання. Навпаки, часто вбивали клин між віруючими, вносячи розбрат та непорозуміння.

Війна все поставила на свої місця. Я далекий від думки, що вона зніме з питання денного ці богословські проблеми. Але вона кардинально змінила ставлення християн до них. Вона показала проблему з боку, про який раніше і не згадували. Сьогодні на перше місце вийшла не стільки біблійно-теологічна складова, скільки практична. Коли українська Церква, згадавши своє служіння носія Доброї новини та доброго самарянина, несподівано для себе стала і патріотичною, і українською, і частково політичною. І позаконфесійною. І заговорила українською. І благословила українських вояків, молячись за них, фінансово та матеріально підтримуючи. І пішла у збройні сили капеланським служінням. І навіть взяла в руки зброю.

І зрозуміла, що питання суспільної моралі, ставлення до зла, коли темряву потрібно назвати темрявою а гріх гріхом, коли треба спасти тих, хто гине (і не тільки духовно), хто голодує, ховається в підвалах — не політичні. А, власне, євангельські.

Спільна біда поставила все на свої місця. Християни усвідомили себе не лише громадянами Царства Небесного, але й земного, українського. Усвідомили свій обов’язок стати грудьми на захист цього царства. І навіть віддати життя. Молитвою, гуманітарною, волонтерством, вивезенням біженців із зони бойових дій. І — участю у бойових діях. 

Війна закінчиться. Дискусії та суперечки зі згаданих питань продовжаться. Але українське християнство вже не буде таким, як раніше. Пройшовши вогненне випробування, загартувавшись у реальних боях та на фронтових дорогах, воно стане більш свідомим та зрілим.

І все буде Україна!

І слава Україні сприйматиметься у свідомості християн так, як належить земній вітчизні, не забравши слави Божої.