Легендарній Джоні — 70

15 жовтня легендарній Джоні виповнилося 70 років. Її повне ім’я Джоні Еріксон Тада, але саме «Джоні» стало синонімом мужності, оптимізму та справжньої віри в Бога. Людина, з молодості прикута до інвалідного візка стала мотиватором та прикладом незламності та витривалості для тисяч людей, які з тих чи інших причин втратили не тільки здоров’я та здатність рухатися, але й віру в майбутнє.

Вона народилася у Балтіморі, штат Маріленд, та виростала у благополучній християнській родині. Батько брав участь в Олімпійських іграх 1932 року. Названа на честь батька Джона, здорова, життєрадісна дівчина вела активне життя, захоплювалася  верховою їздою, походами, тенісом, плаванням.

Але її життя раптово перевернулося з ніг на голову 30 липня 1967 року. Купаючись з друзями в затоці, вона невдало пірнула і зламала шийний хребець. Така травма вважається практично невиліковною. Джоні стала повністю паралізованою від плечей і донизу, маючи змогу рухати лише головою.


А далі довгих два роки невизначеності, розпачу та безнадії. Сильнішим від фізичного став біль душевний. Джоні не бачить сенсу жити далі, думає про самогубство, просить друзів дати сильнодіючі таблетки, щоб не прокинутися. На фоні цього — втрата віри в Бога, претензії до Нього, мовляв, чого Він так допустив.

Через 50 років вона згадувала: «Мене нудило від перспективи жити з непрацюючим тілом. Я ненавиділа свій параліч так сильно, що могла на всій швидкості врізатися в стіну на своєму електричному інвалідному візку, розбиваючи її до тріщин. У ранні роки моєї інвалідності я знаходила компаньйонів серед темних особистостей, які допомагали мені заглушити депресію коктейлем з віскі та коли. Я хотіла зникнути. Я хотіла померти…»

А потім наступив переломний момент, який став новим етапом в житті цієї тендітної, безпомічної дівчини. «Все змінює час — продовжує Джоні, — а також молитва, благочестиві друзі та глибоке вивчення Слова Божого. Завдяки всьому цьому разом я почала бачити, що в житті є більш важливі речі, ніж здатність ходити і користуватися своїми руками. Це може прозвучати дивно, але я дійсно вважала за краще б знаходитися в інвалідному візку, знаючи Ісуса, ніж ходити на обох ногах без Нього. Але коли б я не намагалася пояснити це, мені завжди було важко зрозуміти, з чого ж починати».

Молода паралізована дівчина переживає вражаючу особисту зустріч з Богом, Який допоміг їй не лише справитися з власною депресією, але й, переосмисливши свій стан та обставини, стати підбадьоренням та допомогою для тих, хто опинився у подібних ситуаціях.

Джоні вчиться писати, тримаючи олівець в зубах, а згодом і малювати. Її картини користуються попитом і роблять її відомою. Тепер вона хоче не просто жити, але й бути корисною для когось. Знаючи, що її ситуація далеко не єдина, Джоні вирішує присвятити себе служінню таким же інвалідам, які проходять важкий етап зневіри та депресії. Вона пише книгу «Джоні», за якою знімають однойменний фільм. З ними вона подорожує не лише по США, але іншими країнами, розповідаючи про своє життя та боротьбу з хворобою та душевними сумнівами. Для більш ефективної та ширшої праці створює організацію «Джоні та друзі». З під її пера вийшло більше 50 книг, які несуть надію, оптимізм та щиру віру в Бога.

А через 43 роки життя в інвалідному візку в життя Джоні прийшло нове випробування: у неї діагностували рак грудей 3-ї стадії. Жінка пройшла хіміотерапію і настала ремісія, але згодом лікарі знову виявили у Джоні невелику пухлину. Жінка розповіла: «Коли рак повернувся, не було страху чи переживань. Я знала, що Бог любить мене і міцно тримає у Своїх руках. Нам слід продовжувати вірити, навіть якщо не розуміємо Його шляхів. Я надихаюся 25-м віршем з 9 розділу 1-го Послання до Коринтян:  «Кожен змагун від усього стримується; вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми щоб нетлінний.». Джоні Еріксон Тада так прокоментувала цей текст: «Спортсмени щодня тренуються заради призу, який у результаті стане металобрухтом. Ми ж працюємо для вічної нагороди. Тому в цьому випробуванні для мене важливо всіма своїми силами шанувати Бога».

В одному з інтерв’ю її запитали:

— Ви успішна та щаслива в подружньому житті жінка. З іншого ж, окрім болю й страждань, які доводиться терпіти й переборювати щодня після травми… у 2010 році Вам діагностували рак… Як наслідок – складне лікування, не одна терапія… Як Вам вдається знаходити сили й боротися далі?

— Чесно кажучи, я не впевнена, що маю відповідь на це запитання. Коли дивлюся на ті речі, що відбуваються в моєму житті, мені бракує слів описати, наскільки воно важке. Буквально вчора відповідала на лист молодому хлопцеві, який зламав шию, коли невдало пірнув у океан. Він просив поради. Я почала розповідати про те, чого йому слід очікувати, коли він розпочне реабілітацію… і просто розплакалася… тому що не уявляю, як він із цим зможе впоратися. Здається, для нього це неможливо зробити. Але потім пригадала, що живу з цією інвалідністю вже 53 роки. Здається, це все – теж неможливе. Тому… One day at a time… або ж жити тим днем, який перед тобою сьогодні… Адже кожного дня я прокидаюся зі словами: «Ні, більше не можу жити з цією інвалідністю. Це занадто… Це більше за мене…»

А потім згадую, що «можу все в ХРИСТІ, який мене підкріпляє» і прошу ЙОГО бути за мене сьогодні в моїй інвалідності… Тож, моє життя в тілі я проживаю тільки вірою в ТОГО, хто віддав СЕБЕ за мене. «ІСУС, без ТЕБЕ я не можу. ТИ ж можеш усе».

Коли ти це визнаєш, тоді кожен день – певна перемога. Згодом ті дні складаються докупи у величезний пазл. Дуже швидко. Ти озираєшся і думаєш, чи не вчора я — молода 17-літня дівчина — плакала так, як нині цей молодий хлопець… Куди подівся увесь цей час?

Знаєте, для мене саме це означає жити по-біблійному, по-християнськи — коли ти насолоджуєшся тією силою, яку дає ХРИСТОС, не звертаючи уваги на всі свої недоліки та слабкості. Так, мені легко розплакатися через увесь біль, що доводиться відчувати. Але водночас я настільки щаслива, бо бачу, як ХРИСТОС діє в моєму житті.

Дякую, Джоні, як це не дивно, але ти, яку називають неповносправною, підбадьоруюш та додаєш оптимізму не лише таким, як ти, але й мені, здоровій фізично людині. Напевне, це і є твоє призначення в житті, твоє високе служіння. Важке, болюче, але — благородне.

Джоні з чоловіком Кеном Тада з не менш відомим сучасним мотиватором Ніком Вуйчичем та його дружиною Міяхарою