Церква й феномен корейських авіаліній

У 1990-х роках Корейські Авіалінії прославилися своїм рекордним рівнем авіакатастроф.  

Показник «втрат» літаків Korean Air в 17 разів перевищував «втрати» американських United Airlines (4.79% на мільйон вильотів проти 0.27% у випадку United Airlines). Гучні та дуже дивні авіакатастрофи Korean Air спонукали ретельно розслідувати причини такого високого показника нещасних випадків. 

Як з’ясувалося, основна причина хронічної «схильності до катастроф» на Корейських Авіалініях — це табу на критику першого пілота. Така от культурна особливість цього східного народу. Навіть коли екіпаж бачив, що пілот наламав дров і всі загинуть, — вони не наважувалися це озвучити в чіткій формі. 

Дослідників, які слухали записи «чорних ящиків», вражала форма спілкування в кабіні пілота. Улесливо запопадливі спроби натякнути, що пілот помилився й вони зараз загинуть. Для людей західної культури — це було шокуюче відкриття.

Справжньою бомбою стала публікація в 1994 році результатів дослідження, які показували чіткий зв’язок між авіакатастрофами національних авіаліній і так званим «індексом дистанції влади» (Power Distance Index). У випадку Корейських Авіаліній запопадливість перед соціально вищими рангами зіграла страшну роль і коштувала сотень життів.

Коли на це звернули увагу, екіпажі авіаліній у примусовому порядку стали тренувати «speak up», тобто чітко та без застережень артикулювати першому пілоту проблеми та ризики, які вони бачать. Навіть якщо це може образити почуття першого пілота. Це питання вирішили. На сьогодні Корейські Авіалінії одні з найбезпечніших авіаліній у світі.

Певною мірою описану ситуацію можна спроектувати на окремі сфери життя суспільства, у тому числі й на релігійну. У церкві, на жаль, також бувають моменти, коли віруючі бачать неправильні дії та вчинки очільників громад чи об’єднань, служителів і просто рядових братів та сестер. Бачать — але мовчать, бо, на їхню думку, це може їх образити, змарнувати стосунки. Хтось мовчить зі страху за наслідки. Хтось не хоче зайвих проблем. А коли це стосується старших служителів, то багато хто навіть цитує Слово Боже, мовляв, «не піднімай руки на помазаника Божого». У такому разі служитель безконтрольний і зрештою може наробити багато біди. 

Шанувати, поважати служителів, і не тільки їх, безумовно, потрібно. Про це неодноразово говорить Євангелія, цьому учать апостоли. Слухняність та правильне реагування на зауваження старших братів — запорука духовного здоров’я Церкви. Але коли служителі щось роблять не так, церква не лише має право, але й зобов’язана відповідним чином відреагувати. Хоча і є певні умови. Щоб захистити служителів від нездорової критики (скажімо, брат чи сестра образилися на зауваження служителя чи навіть на церковне дисциплінування й обмовляють старших братів), апостол Павло радить: «Не приймай скарги проти пресвітера, хіба що при двох чи трьох свідках» (1Тим.5:19). Але загалом, коли ми бачимо брата чи сестру, які роблять щось не так, учать не так, ми повинні зупинити дії, які можуть привести до духовної катастрофи чи руйнування церкви. 

Про одну з таких ситуацій згадує апостол Павло в Посланні до галатів. «А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії» (2:4-5). Апостол твердо стоїть на позиції правди та Євангелії й публічно говорить про небезпеку, яку приносять деякі лжеслужителі. Більше того, він робить зауваження навіть апостолу Петру, людині, яка була найбільш наближеною до Ісуса: «Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд» (2:11). Перефразовуючи відомий вислів: «Петро мені брат, але істина дорожча». 

У церкві ми всі, образно кажучи, в одному човні чи, говорячи мовою згаданої історії, в одному літакові. Тому заради духовної безпеки та життя громади ми не повинні боятися говорити про недоліки, помилки наших братів та сестер, навіть якщо вони старші від нас чи за віком, чи за служінням. Головне, щоб це було не в дусі критиканства, а в дусі любові та усвідомлення того, що ми робимо одну спільну працю.

Юрій ВАВРИНЮК,

за основу взято матеріал, підготований «Ціною держави»