Свято на тлі вибухів

 


«Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!... Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені!.. Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі» (Пс.22:1-14).

Цей Давидів псалом дуже точно описує стан, у якому опинився український народ. Попри неймовірний героїзм, мужність, надію та оптимізм, у багатьох у думках пропливають оті слова, які колись говорив Давид, перебуваючи в смертельній небезпеці.

І було б гірко та боляче, якби ми нині згадували лише отой псалом…

Але Біблія — не просто збірник різних за тематикою та настроєм книг. Це — цілісна книга, яку потрібно читати й розуміти як твір, який має єдину думку та тему.

І головна тема Біблії сконцентрована в реченні, яке ми називаємо золотим віршем Біблії: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16). І — як це не дивно — цей вірш безпосередньо пов’язаний із Давидовим псалмом…

Ми тепер часто ставимо собі, людям і самому Богові запитання: «Чому так сталося? Чому війна прийшла на нашу землю? Чому Бог не чує наших молитов? Чому Україні потрібно пройти через такі страждання?»

Колись у дитинстві, слухаючи та читаючи біблійні розповіді про Бога, я часто думав: «Ну чому Всемогутній Бог, Якому все під силу, не зробить усіх людей добрими, незлими, святими? Чому Він Своїм одним словом, як робив це при створенні світу, не спасе всіх людей від влади сатани?»

Виявляється, навіть Всесильний Бог обмежений у Своїх діях певними духовними законами. І підтвердження цьому — те, що ми називаємо Першим приходом Сина Божого на землю. Те, що нам, людям, важко зрозуміти та усвідомити.

Виявляється, у Бога не було іншого шляху спасти людей від вічної загибелі, як Самому зійти на землю, народитися від земної жінки, прожити коротке життя у фізичному тілі та померти ганебною та страшною смертю на хресті. І ця смерть дійсно була страшна. Бо Син Божий, знаючи, що Його чекає, страждає фізично та духовно, він молиться до небесного Батька: «Отче, нехай промине Мене чаша ця…» У смертельній агонії, висячи на хресті, Він потрісканими, скривавленими вустами вигукує слова Давида: «Боже мій, Боже мій, нащо Мене Ти покинув?..»

Щоб перемогти диявола, перемогти смерть, Ісусові Христові довелося пройти долиною страждань та відторгнення. Іншого шляху до перемоги не було.

Тепер Україна проходить свою Голгофу. Її сини та доньки платять неймовірну ціну за свободу та гідність. Іноді здається, що Бог нас не чує, нам хочеться, щоб нас обминула ця гірка кривава чаша, хочеться швидкої та легкої перемоги. Але за перемогу потрібно платити. Навіть Божому Синові. Це важко, боляче, неприємно…

Але в історії зі смертю Ісуса є одна важлива деталь: після страшної Голгофи наступив ранок Воскресіння. Жертва не було марною. І після темної ночі, яка несподівано упала серед дня в мить смерті Христа, настав новий день, який в Україні має гарну поетичну назву — Великдень.

У 2022 році він припав на страшну, кровопролитну війну. Коли мільйони людей змушені були залишити рідні домівки й втікати, тисячі були вбиті та закатовані. Але ми віримо, що й для нашої України настане ранок Воскресіння. І ми, пройшовши через наші Гетсиманські сади, пройшовши хресну дорогу випробувань та болю, оплакавши наших синів та дочок, подякуємо Богові за силу та мужність, які Він дає нам. Він знає й розуміє наш біль, бо й Сам пройшов цей шлях. Шлях, який закінчується словами ангела: «Він воскрес!»

«Він воскрес!» Ці слова по-особливому сприймаються у воєнний час. Ми по-особливому зможемо зрозуміти подвиг Голгофи, оцінити страждання Ісуса Христа, Його любов до нас. І по-особливому порадіти світлому ранкові Воскресіння.

Бо Христос воскрес — воскресне й Україна!

Газета "Голос надії", 4,2022

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Слава Україні!» чи «Слава Богу!»?

Не кажи, що перші дні були кращі за ці...

Два береги Збруча