Місія. Рік 2022

 

«Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі, щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа! І будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь!» (Іс.61:1-3).

Є речі, які можна повною мірою побачити та зрозуміти лише здаля чи з плином часу. Коли оглядаєшся на історію місії «Голос надії» — розумієш, наскільки мудро та правильно Бог її вів протягом трьох десятків років. Те, що було незрозумілим раніше, зараз бачиться зовсім в іншому світлі та підтверджує Господнє керівництво.

Так сталося, що перші місіонери ще наприкінці 1980-х поїхали в Росію: Карелія, Комі край, Якутія, Центральна Росія, Абхазія. Мало хто з першопрохідців розумів — чому саме туди. І коли дехто дорікав, що, мовляв, і в Україні вистачає «духовної Сибірі», не завжди могли пояснити своє рішення. Але тепер, через десятиліття, можна частково дати відповідь на це: то був час Росії. То був найбільш благоприємний час саме для тієї частини безбожної імперії. З часом двері благовістя там поступово закривалися, звівши до мінімуму євангелізаційну працю.

1990-2000 роки стали початком поступової активізації місіонерської праці в Україні й особливо в східних областях. Ця праця звершується й донині.

Але вже багато років керівництво місії турбує питання: «А що далі? Куди рухатися тепер?» Погляди були звернені на Західну Європу. У перші роки місії таке виглядало б фантастично та нереально. Але в Бога є свої плани.

…І от несподівано місія ввійшла у фазу, про яку ніхто ніколи не думав. Початок війни вніс корективи практично в усі служіння. Тепер стає більш зрозуміло, чому велика кількість місіонерів працювала на Сумщині, Чернігівщині, Луганщині й практично в усіх східних регіонах. У жахливих умовах обстрілів, смерті, голоду, страху, відчаю — людям потрібна допомога: матеріальна, моральна й духовна. Місіонери виявилися саме на тому місці й в той час, коли потрібно. Багатьом із них довелося залишити свої домівки, переїжджати, але праця не припинилася. Тонни продуктів та одягу, евакуаційний транспорт, молитовна та емоційна допомога, волонтерство в армії та теробороні — це саме те, до чого спонукують обставини. Сьогодні це і є найбільш дієвим місіонерством.

У нинішніх умовах більш яскраво постає майбутня праця в Європі. За статистикою туди евакуювалися вже більш як три з половиною мільйони українців. І там теж потрібна допомога. Якщо матеріально допомагають ті ж європейці, морально-духовна підтримка, вважаю, за майбутніми українськими місіонерами.

Слова пророка Ісаї, які ми здебільшого відносимо до служіння Ісуса Христа, повною мірою стосуються і Його послідовників. Тепер, коли йде кровопролитна війна, саме нас, християн ХХІ століття, Дух Святий помазав благовістити, послав перев’язувати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, в’язням відчинити в’язницю. Саме сьогодні час проголосити рік Господнього уподобання і, як це не дивно звучить, — день помсти для нашого Бога. Саме нам випала місія потішити всіх, хто в жалобі, щоб замість попелу дати людям оливу радості, одежу хвали — замість темного духа!

Будьте мужні, місіонери! Саме на вас, благовісників правди, сьогодні звернені погляди тих, хто нажаханий війною, втратив домівки та рідних. Саме від нас, молитовників, залежить майбутнє нашого краю, нашої України. І, можливо, не тільки України…

Юрій Вавринюк