На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

Різдвяний вечір, вічністю налитий, Вкотив на небо місячний обруч. Ще в кучугурах галасують діти, З’їжджаючи санчатами із круч. Морозна гілка стукає об шибку, І ніч крізь скло в світлицю загляда. Багатий стіл, духмяна свіжа скибка, І мати ріже хліб — завсіди молода. Різдвяний вечір, вдячністю налитий, Складає славу Богові-Царю — Тому, Хто, в пелюшки прості сповитий, В хліві стрічав провісницю-зорю. В овечих яслах Всесвіт умістився, До жінки пригорнувся немовлям, Осанною небесною розлився На віфлеємських висохлих полях. Різдвяний вечір, славою налитий, Йде по землі, освітлюючи ніч... Співають славу і батьки, і діти, Родиною зібравшись зусібіч... 

Роздуми у передвеликодню ніч незадовго до світанку Воскресаю. Встаю з мертвих, розплющую очі після молитви. Крізь відчай ночі пророче бачу промінь надії. Воскресаю. Радію. Я з Пилатом страждала три дні від безсоння: позавчора я Його вбила… а сьогодні? Бог помер! Криза цивілізації — поминки Бога. І туди нам дорога. Нам шкода Бога, чесно. І навіть себе (трохи) — коли Він не воскресне. Я була біля гробу, де римська сторожа і римська печатка — на гріхи мої схожа. Я вартую пророка-невдаху чи власні розбиті ілюзії? Вони все одно розбитися мусили… Я з апостолами в горниці оплакувала свою зраду. Мені без Нього навіть дихати важко — чого заради? І з святими жінками несла до могили миро, душу, сльози, простирадла білі. Було темно — від сліз і щему у грудях: Він був мені Братом, Сином, Учителем, Другом. Я впала зомліла ниць від штурхань землетрусу. А раптом шеол не зміг проковтнути Ісуса? А раптом фарисеї праві — і мені просто дали по голові? І все ж могила пу

Нещодавно на пою пошту надійшов лист від автора, який видав збірник християнських віршів. Він просив їх перекласти українською мовою і видати. Скажу відверто: вірші були такого низького рівня, що я мав повне моральне право навіть не відповідати на лист. Але, зібравшись з думками, підшукавши толерантні фрази та аргументи, пояснив чесно та нелукаво чому ми не можемо надрукувати ці «шедеври». І от прийшла відповідь. Подаю в оригіналі та без коментарів. Але найбільш образливо не те, що подібні автори не хочуть зрозуміти очевидного, а те, що вони все-таки надрукують цю сірятину, і її будуть продавати у церковних крамницях і ці вірші будуть використовувати на служінні. Абидно, однако… Приветстсвую вас Юрий !Спасибо большое за критику .Но то что пишет человек в болезни даже как вы считаете ниже среднего уровня и нужно поставить 2 - как вы считаете .А то что челоек пишет в болезни с рождения с травмой спинного мозга с рождения и ещё что делали до того как  я стал писать 4 курс

Чому?!! Ну чому бездарність така плодюча, безцеремонна та вперта? Ну чому церкви, віруючі спонсорують, купляють, розповсюджують та використовують оту бездарність та відвертий маразм? Я вважаю блюзнірством та богозневагою вплітати у той брєд сивої кобили слова про те, що пісенька, яку подаю нижче, «дарунок неба Від небесного Отця». Покайтеся, Бог такого дарувати не може! Він не опускається до рівня словоблудія та елементарного словесного недбальства. Ці віршики я взяв з чергової збірки одного «християнського» автора (вибачте, але слово християнського я беру в лапки), члена (!) Спілки (!) християнських (!) письменників України (!!!). Мені соромно за таку спілку, і тричі соромно, що я теж член цієї спілки. Мені соромно, що я християнин і тому маю якесь відношення до отих «християнських віршів».