Загальна кількість переглядів сторінки

23 лютого 2016 р.

Інформаційна влада: битва за душі



«Хто володіє інформацією, той володіє світом» (Натан Ротшильд, Уїнстон Черчілль)
«Інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації» (Ліна Костенко).

Четверта влада

Пройшовши довгу еволюцію, влада на даний момент сформувалася в класичний трикутник: законодавча, виконавча та судова. І над усіма ними потужним та непереможним Голіафом стоїть четверта влада, влада інформації. Хоча, напевне, правильніше було б поставити її першою. Бо, розумно (чи хитро) озброївшись інформацією, можна досягнути більше, аніж усі гілки влади разом узяті.

Чому ж медіа удостоїлися такої честі називати себе владою? Чи це, може, гарна метафора? Ні, насправді так воно і є. Четверта влада була і є потужним інструментом впливу на людей і навіть на хід історії. Тому було б неправильним нехтувати цим впливом.


А про те, що він надзвичайно сильний та вирішальний, свідчить біблійний випадок, який докорінно змінив хід усієї людської історії. Уперше інформаційну владу використав диявол ще в Едемському саду. Шантажуючи Адама та Єву певною інформацією, частково достовірною, частково спотвореною, він змусив їх порушити Господню заборону. З того часу, на жаль, інформаційна влада здебільшого використовується людьми, м’яко кажучи, далеко не чесно. Той, хто володів інформацією, мав у своєму розпорядженні чимало варіантів її використання та впливу на оточуючих: той же шантаж, приховування, спотворення. Згадайте, як трагічно вплинула на патріарха Якова гарно та правдоподібно складена рідними синами новина про його найменшого сина Йосипа (див. 1М.27:31-34). Згадайте, як вміло та хитро вів інформаційну передвиборну кампанію Авесалом (див. 2Сам.15р.). Згадайте, як релігійна влада Єрусалиму захищала свої інтереси, поширюючи через вояків-сторожів неправдиву інформацію про воскресіння Христа (див. Мт.28:11-15). Подібних біблійних та історичних прикладів можна навести сотні, якщо не тисячі.

Нинішній час не виняток. Інформаційний тиск на людей досяг неймовірної сили. Цьому надзвичайно ефективно допомагають останні науково-технічні досягнення у вигляді телебачення та інтернету. Яскравий приклад — події останніх років у нашій Україні, коли на населення впала потужна лавина різної й часто діаметрально протилежної інформації. Тепер можна перефразувати знамениті слова Ротшильда, що стали широко відомі через цитування Черчілем: «Хто володіє засобами масової інформації, той володіє країною». Недаремно однією з важливих сходинок до влади для майбутніх політичних лідерів є володіння газетами, телеканалами, інформаційними агенціями. Кажуть, тепер майже немає незалежної журналістики, усі кимось куплені чи комусь підконтрольні. Зараз надзвичайно важко розрізнити, де правда, а де брехня. Більше того, політичні діячі свідомо та цілеспрямовано поширюють потрібну їм інформацію, не гребуючи ніякими засобами. І люди вірять їм. Вірять, навіть якщо лженовини явно абсурдні. І в цьому полягає страшна та підступна сила інформаційної влади. Кажуть, Гітлер ніколи б не досяг такої слави та популярності, такої абсолютної влади, якби не його красномовство та потужна пропагандистська машина. Хто-хто, а він добре розмів силу інформаційної влади.

І це стосується не лише політики. В духовному світі, де йде війна між добром та злом, світлом та темрявою, велика боротьба відбувається і в інформаційній сфері. Біблія неодноразово називає Божого противника диявола «неправдомовцем і батьком неправди». Його основне завдання — спотворити правду, заховати її, замінити її своєю, штучною правдою. І він використовує будь-які засоби: від відвертого «Бога нема» до хитрих лжевчень, які пропонують людям лжеправду, або не всю правду.

Не вся правда

Брехня — найбільш простий і, що дивно, найбільш дієвий засіб тримати людей у покорі. Люди чомусь люблять неправду й охоче їй вірять. Але є більш витончені шляхи. У журналістів побутує така фраза: «Для чого казати неправду, коли можна сказати не всю правду». Усе дуже просто: людям дають лише частину правди, яка створює однобоку картину події, на основі чого робляться неправильні висновки. Особливо популярна така хитрість перед виборами. Щоб скомпрометувати суперника, знаходять у його біографії чи діях щось негативне (а це можна знайти практично в кожного) і активно його поширюють усіма масмедіа. От уявіть собі, що б ви подумали про таку біблійну особу, як Давид, якби автори його біографії записали лише історію з Вірсавією? Або якої думки ви були б про апостола Петра, якби розповідь про цього чоловіка закінчилася сценою його триразового відречення у дворі первосвященика?

До речі, первосвященики також користувалися цією хитрою схемою. Коли Ісус стояв перед синедріоном, йому висунули звинувачення: «Він казав, що зруйнує храм та за три дні відбудує». Якби ми не знали інших деталей учення Христа, не знали що Він мав на увазі, промовляючи цю фразу, яка, до речі, просто вирвана з контексту, ми й справді вважали б цього Вчителя за якогось дивака, якого варто остерігатися після таких заяв.

Не вся правда. Скільки біди наробила така «правда». Скільки доль поламала. Скільки історичних процесів пішли зовсім не так, як мало б бути.

Чесно кажучи, такою напівправдою грішать не лише політики чи владні особи. Прості люди також використовують цей метод, коли потрібно когось очорнити, усунути, скомпрометувати. Інформаційна влада доступна й простим людям. Там лише масштаб інший. Але наслідки не менш страшні. «Чув дзвін, та не знає де він», «зіпсований телефон», відверті плітки — це і є зброя інформаційних битв. У цих битвах полонених не беруть, там або вражають наповал, або завдають таких рани, що шрами залишаються на все життя. Християнам потрібно бути пильними, щоб не потрапити в спокусу «напівправди» щодо розповідей про інших людей і особливо про своїх братів та сестер.

Є ще один метод — вибіркова правда. Це коли поширюється власне правдива, але далеко не типова, чи й навіть виняткова інформація. Скажімо, представник протестантської громади (у матеріалі він обов’язково фігуруватиме як представник «секти») вчинив якийсь злочин. І засоби масової інформації підхоплюють цю новину, особливо акцентуючи на його релігійній приналежності. А часто буває й так, що він уже давно не член тієї громади, але пишуть, що «колись був прихожанином секти». У результаті в читача чи глядача складається стереотип, що протестанти всі такі.

«Свята» неправда

Є один специфічний інформаційний гріх, характерний для євангельських християн, які називають себе народженими згори. Я називаю його «святою неправдою».

От є служителі, проповідники, євангелісти, журналісти і особливо віруючі, які сидять у соцмережах, і які поширюють, м’яко кажучи, недостовірну інформацію. Хоча… Про деяку інформацію можна сказати сміливо — брехлива (даруйте за грубе, але точне слово).
З одного боку вона «благородна», бо має благородну ціль — донести до людей правду. Божу правду. Але чи маємо ми право використовувати неправду для того, щоб донести чи захистити правду?

Ось такі факти.

В інтернеті й у деяких християнських виданнях можна прочитати таке провокативне запитання: «Якби ви зустріли вагітну жінку, у якої восьмеро дітей, із них троє глухі, двоє сліпі, один розумово хворий, а сама жінка хвора сифілісом — чи порадили б ви їй зробити аборт?» Цей психологічний трюк використовують противники абортів, і ось у чому його «фішка»: якщо ви відповіли на це запитання ствердно, то ви тим самим вбили б великого композитора Бетховена.

Геніально! Переконливо! Правда, тут є одна деталь: усі наведені «факти» — стовідсоткова неправда. Мати Бетховена ніколи не хворіла сифілісом, із шести її дітей вижили тільки троє, які не були ні сліпими, ні розумово хворими, і майбутній композитор серед них був старший…

Друга драматично-сльозлива історія, яка перекочовує з одного християнського видання в інше, присвячена історії написання знаменитої картини Альбрехта Дюрера «Руки, що моляться». Оповідання написане талановито і, як кажуть, бере за душу. У ньому розповідається про те, як у 15 столітті в Німеччині, у родині бідного шахтаря росло 18 дітей. Щоб їх нагодувати, батько працював по 18 годин. Але, незважаючи на бідність, двоє дітей мріяли стати художниками. Оскільки грошей не було, вони домовилися, що будуть допомагати один одному. Хтось із них піде вчитися, а другий піде в шахту заробляти гроші. Підкинута монетка вказала, що вчитися випадає Альбрехту.  Один із братів тяжко працював, другий не менш важко навчався, але, здобувши освіту, славу та гроші,  після багатьох років повернувся додому. «А зараз твоя черга вчитися, брате, — сказав він. Я вже маю гроші на навчання». —  «Ні, я не можу поїхати на навчання, — сумно, зі слізьми відповів той. — Подивися на мої руки, вони вже загрубілі для того, щоб тримати пензлика…» І тоді визнаний у Німеччині художник вирішив відплатити братові тим, що намалював його руки, молитовно складені. Ця картинна й досі вважається шедевром живопису і є однією з найбільш відомих…

Ось така душероздираюча історія. Аж сльози мимоволі на очі виступають. От тільки є одна сумна обставина: ця історія — вигадка від початку до кінця. Так, був такий художник, і намалював він знамениту картину. Але не було в родині 18 дітей, жили вони далеко не бідно, батько був не шахтарем, а ювеліром. Не було брата, який працею в шахті оплачував навчання. І нарешті, руки художник зобразив свої, використовуючи дзеркало…

Християни, не ставайте на сторону «батька неправди», поширюючи недостовірну, неперевірену інформацію, навіть якщо у вас благородна мета — донести Добру Новину. Добра Новина ніколи не їздить на возі неправди!

«Я приніс меч…»

«Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її (Мт.10:34,35).

Як це не дивно, учення Христа мало й має негативний бік. Воно не тільки єднає людину з Богом-Творцем, воно іноді роз’єднує рідних людей. Ісусові проповіді викликали неоднозначну реакцію: окрім тих, хто з радістю приймав Добру новину, були й такі, які ставали ворогами не тільки самому вченню, але і його послідовникам. Навіть якщо ці послідовниками були рідними людьми. Навіть мати й брати Ісуса якось засумнівалися  в Його адекватності (див. Ів.7:5, Мр.3:21).

Чому ж так стається? Бо людські душі — це поле інформаційної битви двох духовних сил: світла і темряви. Бог пропонує Свою добру вістку, яку стисло можна вмістити в знаменитий вірш Євангелії від Івана, 3:16: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Диявол же всіма силами сіє свою інформацію, яка б знецінила Добру новину Слова Божого. Тут і відверта брехня, і сумнів, і напівправда і ще багато інших методів. Люди вірять! І якщо й не почувають ненависті до справжніх послідовників Євангелії, то в кращому випадку вважають їх дивакуватими чи відсталими, мовляв: «Ну, як в такі казки можна вірити?»

Але, на жаль, це розділення нерідко відбувається й у середовищі самих віруючих. Поділ на конфесії, на «правильні» та «неправильні» віри роблять ворогами дітей одного Батька. Скільки мільярдів слів, скільки трактатів та книг, богословських досліджень та відеороликів використано в цій духовно-інформаційній війні! І що дивно, усі опираються на одну й ту ж Біблію.

Але ще гірше, коли інформація ділить християн навіть однієї конфесії. Яскравим прикладом можуть слугувати події останніх років, коли в інформаційну війну між Україною та Росією були втягнуті й християни одного й того ж віровизнання. Потужна державна пропагандистська машина прокотилася по серцях та почуттях ще недавніх щирих друзів та братів. Батьки відрікаються від дітей, брати від сестер, церкви від церков. Телевізору вірять більше, аніж братам-очевидцям. Гірко, але доводиться визнавати, що віруючі програють інформаційну війну «батькові неправди».

На цьому фоні не дуже дивуєшся тому, про що пророкував Іван у книзі Об’явлення. Коли прийде антихрист, від буде мати не тільки абсолютну політичну та економічну владу над світом, але й інформаційну. Він буде повністю контролювати й уміло використовувати інформацію для того, щоб цілий світ вклонився йому.

«І будете Моїми свідками…»

Послідовники Христа також наділені інформаційною владою. Коли Месія підносився із землі на небо, Він залишив учням наказ: «Ідіть по цілому світові та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр.16:15). Власне, це і є основне завдання християн на землі: нести хорошу, добру інформацію від Самого Бога людям, яких свого часу обманув диявол, вклавши в розум та душі негативну інформацію, яку вони полюбили і яка не дозволяє одразу ж прийняти Добру Новину від Господа. Це нелегка праця — промовляти обманутим людям правду. «Люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки!» (Ів.3:19). Але ми маємо перевагу в тому, що на нашому боці правда й Той, Хто є Правда. З нами Дух Святий, Який обіцяв у критичних ситуаціях навіть промовляти замість нас. І в нас чистий, просвітлений Словом Божим розум, який дозволяє нам бачити, де добро, де зло, де правда, де неправда.

Ми володіємо інформацією, про яку в попередні часи мріяли святі мужі та пророки. «Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ото Більший, аніж Соломон!» (Мт.12:42).

Важливо лише одне: бути чуттєвим до Божого голосу, розрізняти Його серед потоку брудної інформації та нести у світ спасительну новину, яка свого часу змінила наше особисте життя. По-друге, розрізняти правдиву інформацію від неправдивої, бути обережними, використовуючи ту чи іншу інформацію в розмовах, в проповідях, у соцмережах.  По-третє, уникати, а то й втікати від брудної, отруйної, гріховної інформації, якою диявол годує світ.

«Вівці слідують за вівчарем, бо голос його знають. Не підуть за чужим вони — втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих» (Ів.10:4,5).

Немає коментарів:

Дописати коментар