Невивчені уроки історії

Цього року пострадянське суспільство відзначатиме сумну дату: 50 років з моменту трагічного закінчення так званої Празької весни. Бажання зменшити вплив Радянського Союзу, спроба політичної лібералізації в Чехословацькій Республіці, що тривала з 5 січня по 20 серпня 1968 у формі політичних дій партійного керівництва та народних демонстрацій, закінчилася введенням в країну радянських військ і військ країн Варшавського договору. В Україні ще й дотепер згадують той випадок, адже тоді «под ружьйо» поставили майже усіх військовозобов’язаних…

Радянський Союз формально давно у могилі. Чехословаччина зникла з політичної карти світу, розділившись на дві, тепер уже європейські незалежні країни. Вони давно позбулися комуністичної ідеології та впливу східного сусіда. Бо, як пише Вікапедія «придушення «празької весни» підсилило розчарування багатьох представників західних лівих теорією марксизму-ленінізму і сприяло зростанню ідей «єврокомунізму» серед керівництва і членів західних комуністичних партій — що згодом привів до розколу в багатьох з них».

Воно й не дивно, адже після такої кривавої трагедії, в якій загинули 72 людини та сотні поранені, у чеського народу повинен був з’явитися імунітет до усього «визвольно-руського». А от і ні… Рівно через 50 років, 27 січня 2018 року у Чехії на президентських виборах перемагає чинний президент країни, послідовний та відвертий прихильник Росії Мілош Земан… Прогресивний, проєвропейський вчений-інтелектуал Їржі Драгош програє…

Уроки історії залишилися не вивченими…

До чого то я? А до того, щоб вкотре нагадати нам, українцям, що доля народу та країни вирішується все-таки не у вищих ешелонах влади. Не стільки на Банковій і не стільки під куполом цирку на Грушевського. Вона вирішується все-таки народом. Не спішіть мені заперечувати. Знаю, що там, зверху, повно зловживань та беззаконня. Знаю мантри про бариг, олігархів, корупцію та «все схвачено». Але доля країни все-таки в руках простих людей. Або вони її тримають у своїх руках, або продають за пляшку горілки чи кілограм гречки. Або просто здають отим баригам, ігноруючи вибори.

Вибори у Чехії вважаються законними, демократичними та справедливими. Там не було зафіксовано порушень чи маніпуляції. Там не було олігархів, які тиснули на виборців. Це було в країні, де ще жива пам'ять про Празьку весну і де люди відчули переваги європейського вибору. Вони добре знають ситуацію в Росії та реакцію західного світу на її поведінку. Але свідомо вибирають президента, який відкрито підтримує Путіна та анексію Криму… Виявляється, позбутися негативного досвіду історії не так то просто… Виявляється, комуністично-шовіністська ідеологія настільки отруїла свідомість простих людей, що це помітно навіть через 50 років…

Якщо таке можливе у вільній від корупції та узурпації влади країні, то що вже казати про Україну? Наша проблема не у президенті, прем’єрі чи депутатах. Проблема у нас самих. Ми ще живемо мрією про «доброго та справедливого царя». Ми ще хочемо залізного диктатора, який наведе порядок там, зверху. Ми хочемо змін, не змінюючись самим. Вибираємо злодіїв, корупціонерів та злочинців і очікуємо від них справедливого керівництва.

Отак і живемо у країні невивчених уроків…

Песимістично, скажете ви. Ні, реалістично. Зміни будуть. Повинні бути. Але не так скоро. Он, у Чехії, і 50 років замало. Через скільки часу? А це вже залежить він нас з вами. Від того, кого ми оберемо на наступних виборах: Земана чи Драгоша. А, може Драгоша і не буде у списках?...