Загальна кількість переглядів сторінки

22 червня 2018 р.

Дон Кіхот Український та ЛГБТ-вітряки



Вже другий тиждень стрічка українських християн забита гнівними публікаціями проти гей-параду в Києві. Це тема № 1. Сьогодні у тому ж Києві біля Верховної Ради проводиться пікет проти свавілля поліції та проти гомо диктатури в Україні. За увесь той час я ніяк не відреагував на ці події публічно. На це були причини. Сьогодні ж мушу говорити.
Почну, напевне з декларації, щоб потім мене в чомусь не звинуватили.

Я свідомий християнин, вірю в Слово Боже і сприймаю все, написане в ньому як правила для практичного християнського життя. Я переконаний, що гомосексуалізм та усі сексуальні орієнтації окрім природньої між особами жіночої та чоловічої статі є гріхом перед Богом та нелогічними з точки зору природи. Я проти того, щоб такі стосунки в суспільстві, у якому живу я та мої діти, вважалися нормою. Як християнин я проти заходів, які пропагують такий спосіб життя.

Але, разом з тим, я розумію, що в реальному житті не все так однозначно, як в теорії. І не зажди правильна біблійна позиція віруючих зупиняє гріх. І ніколи не буває ідеального середовища, в якому доводиться жити християнину. В різні часи були свої спокуси, немає нічого нового під сонцем. Гомосексуалізм , був присутній в будь-якому суспільстві в будь-який час. Головне правильно та адекватно реагувати на ці виклики.

Але, разом з тим, я проти істерії, яка розгорілася в українському сегменті соцмереж стосовно так званої гомодиктатури. Я вважаю, що вона дискредитує справжнє християнство і не дозволяє християнам мислити спокійно, логічно та правильно. Вона робить нас маріонетками в руках дуже серйозних та хитрих маніпуляторів. Нас просто використовують як масовку у своїх політичних іграх.

Перше, що мене злякало, це тон публікацій. Я ще не бачив християн такими злими та роздратованими. Не бачив стільки лозунгів, які проголошували, здавалося б, правильні біблійні речі, але за якими не ховалося б стільки негативних емоцій. «Ярость благородная» вихлюпувалася аж за край. Достатньо було запостити будь-який текст проти гей-параду, як його відразу ж, не задумуючись, підхоплювали десятки й сотні користувачів. Причому, ці публікації були здебільшого агресивного та войовничого характеру. Для українського християнина гей став синонімом фашиста, від якого потрібно ховати дітей у криївки, брати зрою та йти захищати Україну. В якийсь момент я зрозумів річ, яку не міг зрозуміти ще з дитинства: як в середньовіччі нормальні, щирі християни ставали інквізиторами та спалювали живих людей…

Християни витрачають шалені кошти, створюючи реабцентри для грішників-пяниць, грішників-наркоманів. Намагаються проявити до них християнську любов. А чим гірші грішники-гомосексуалісти?

Друге, чого не міг зрозуміти, як публікації у соцмережах можуть зупинити гомосексуалізм. Хтось навіть звинувачує  тих християн, які нічого не написали проти геїв. Даруйте, а що потрібно писати? «Я проти гей-параду!»?  «Захистимо сім’ю!»? Фотографуватися з плакатиками та популістськими тегами? Це і є боротьба проти гріха? Але мені здається, вона зводиться до одного: наробити чим більше галасу у фейсбуці у своїй стрічці, яку читають, здебільшого, лише твої однодумці. Даруйте, боротьба проти гріха виглядає по-іншому, вона складніша та виснажливіша. І зовсім несхожа на вимахування списами перед вітряками…
В даній ситуації християнам не вистачає мудрості, розважливості та логічності. Саме відсутність логічності в діях мене найбільше дивує. «Не дозволимо вирізати сім’ю!» «Мусимо реагувати на наругу над українською сім’єю!» «Сім’я в небезпеці!» Саме такого змісту лозунги заполонили фейсбук.

Що ж давайте подумаймо тверезо та логічно.

Чи може хтось з тих, хто публікував подібні заклики, привести хоча б один конкретний приклад, коли гомосексуалізм зруйнував якусь сім’ю? Добре, в Україні ще тримаються «християнські цінності» (про них пізніше) і такого немає (але вже, ой горенько!, скоро буде). У гей-Європі, у гей-Америці, куди, як у землю обітовану, поїхали сотні тисяч наших українських християн, багато таких випадків? Так, подібне, звичайно є, але наскільки воно типове та загрозливе? Чи справді голубі такі руйнівники традиційної родини?

Мені вже за п’ятдесят і за все своє життя я ніколи впритул не мав справи з відкритим гомосексуалістом. Не тому, що уникаю їх, ну, просто, чогось не трапляються вони ні серед знайомих, ні серед сусідів, і взагалі в суспільстві, в якому я реально живу. Ну, не бачу тих руйнівників сім’ї. Так, зустрічав іноді на вулицях у США та Канаді, бачив по телебаченню. Але реально, скільки живу, чомусь не бачу їх, і не знаю випадків, коли б цей гріх зруйнував чиєсь сім’ю.

Але я постійно бачу щось жахливіше. Я щодня бачу, як руйнуються тисячі сімей через подружню зраду, відсутність любові та взаємоповаги, через п’янство. В моїй родині, серед колег, сусідів та знайомих  безліч поламаних доль та сімей, сиріт при живих батьках. Я знаю родину, де зять має сексуальні стосунки з тещею, братом жінки та малолітніми доньками. Я постійно чую та читаю про те, як матері викидають новонароджених дітей у смітник.  Чую, як батьки продають власних дітей, в тому числі й на органи. Читаю про те, як батьки ґвалтують своїх дітей, ще й записи в інтернет виставляють. Я знаю родини, де жінка та діти втікають вночі від п’яного чоловіка. Де п’яний чоловік вбиває жінку на очах дітей і навпаки. Де підлітки втікають з рідного дому. Де діти отримують травму на все життя від розлучення батьків. Знаю, що Україна займає одне з провідних місць по кількості дітей-сирів та бездомних дітей… Не знаю, чи варто продовжувати…

Українські християни десятиліттями живуть серед подібного. На їхніх очах не руйнуються, а давно зруйновані усі основи правильної сім’ї. Але про це чомусь мовчать. Ми звикли до цього. Ну, хіба що в церкві між собою пожуримося, який аморальний світ став. Чому ніхто з цього приводу не пікетує Верховну владу? Чому не кричимо у соцмережах? Я ніколи не чув, щоб християни пікетували горілчаний завод чи горілчаний відділ в супермаркеті. Невже гомосексуалізм страшніший від вищеперерахованого? Не думаю.

Багато праведного гніву чути від християн на дії поліції, яка розігнала так званий «мирний» протест проти гей-параду. Не буду вдаватися в подробиці, але в мене є серйозні сумніви щодо «мирності» цього протесту і велика впевненість, що він був проплачений так само, як і гей-парад. Не захищатиму дії поліції, вони дійсно часто перевищують свої повноваження. Не можу зрозуміти лише одного: чому християни мовчать, коли в Україні щодня стаються кричущі порушення законності з боку поліції, влади, судів, прокуратури? Нещодавно у Луцьку відбувся суд над впливовим місцевим бізнесменом, який торік в п’яному угарі збив підлітка. Той вижив, але на все життя залишився калікою. Суд дав порушникові кілька років умовно… І таких випадків десятки, сотні. Чому християни не виходять проти такого свавілля поліції та судів? Я не чув жодного випадку, щоб хтось зі служителів закликав до пікетів проти нечесних вироків та незаконних дій поліції. А через провокацію з побиттям «безневинних» мітингувальників, яку хтось наперед запланував і проплатив, готові на новий духовний Майдан…

Ще один суперечливий момент. У своїх закликах проти гомо диктатури християни апелюють до того, що Україна християнська держава, яка має «християнські цінності» і тому легалізація секс-меншин нелогічна. Ви це серйозно? Україна християнська?

По-перше, Україна є світською державою. Згідно Конституції. Не християнською, не мусульманською, не буддистською, не атеїстичною, а світською. Де держава відділена від церкви. Де усі мають рівні права. Така реальність. Така реальність демократії, яку хочемо збудувати.

Ми кричимо на цілий світ і множимо фото з молитовних сніданків, де представники влади, які апріорі повинні бути поза церквою та не втручатися у релігійне життя. Ми кажемо: «Ай, які молодці, дивіться нас влада підтримує!» Але коли влада так само чинить  з нашими противниками, ми відмовляємо їм у цьому праві.

По-друге, українське суспільство також не можна назвати християнським. Те, що більше 80 відсотків українців позиціонують себе християнами, не означає, що вони є ними. І отут дуже помітна маніпуляція з боку протестантів. У проповідях та розмовах часто можна чути про те, що переважна більшість населення — лише формальні, номінальні християни, які в церкву приходять раз-два на рік, які лише називають себе віруючими, але живуть далеко не по-християнськи. Зазвичай їх так і називають: невіруючі. Їх закликають до покаяння, до справжньої віри і т.п. Справжніми християнами вважаються реальні члени протестантських громад , ну, і невелика кількість ревних, щирих православних , в це всього лише відсотків 5-10 населення. Так що з точки зору біблійного християнства українське суспільство аж ніяк не назвеш християнським. Бо чи може бути країна християнською, коли більше половини шлюбів розпадаються, коли повальне п’янство, особливо у селах, коли подружня невірність вважається нормою, коли матюки в порядку речей, де масова корупція та злодійство на усіх без винятку рівнях?  Але коли мова заходить за гей-парад, чомусь Україна несподівано стає християнською…

І нарешті найстрашніше. Те, що справді може зруйнувати українську державність і перекреслити усе позитивне, що вдалося досягнути дотепер. У соцмережах вже лунають заклики до бойкоту нинішньої влади на майбутніх виборах. Ні, я аж ніяк не симпатизую нинішній владі. Вони далеко не святі та безгрішні. І далеко не все мені подобається в їхніх діях. І я хотів би, щоб майбутні вибори щось змінили. Але на фоні боротьби з гомодиктатурою постає дуже велика небезпека приходу до влади крайніх популістів, які візьмуть на озброєння цю тему. З великим здивуванням і навіть страхом читаю заклики та коментарі, здавалося б, тверезомислячих християн, які стають на сторону таких політиків. Не важливо, яка їхня політична чи моральна позиція, головне, що вони проти геїв. Вже бачу у стрічках християн перепости роликів соціалістичної партії, яка, нібито проти геїв. Вже читаю публікації: «Ще не знаю, за кого голосуватиму на завтрашніх виборах, але знаю проти кого».  Один солідний служитель кілька років тому сказав таку фразу: «Який би той Путін не був, але все-таки молодець, проти геїв, захищає традиційні сімейні цінності…» Те, що той «молодець» розвівся з жінкою, не береться до уваги. Те, що він переслідує усіх «нетрадиційних» християн, дозволяючи діяти законам Ярової, те, що вбиває братів-християн, неважливо, головне — бореться проти гомодиктатури… Пам’ятайте, найбільшим борцем проти геїв був Гітлер.

Тому, коли завтра до влади прийдуть політичні борці проти голубих, яких ви виберете, запам’ятайте, післязавтра вони візьмуться за вас. Вони заборонять гепропаганду, але й заборонять християнське місіонерство. Голубі будуть поза законом, але поза законом будете і ви. Такий закон диктатури.

Так, що мовчати, скаже ви?

Ажніяк!

Не мовчати, а засукавши рукави, працювати. Намагання ЛГБТ-лоббі втілити свої проекти в українське суспільство справді несуть небезпеку. І нею не потрібно нехтувати. Боротьба доречна. Але справжня, дієва і розумна.

Духовно-моральна зміна суспільства дуже довга, виснажлива та неблагородна справа. Це не донкіхотство на вулиці з плакатами чи гнівні пости у фейсбуці. Це довгі роки праці, коштів, зусиль, помилок, невдач. Це втілення справжнього християнства в усі сфери життя власною поведінкою, власним прикладом. Іноді навіть власною кровю. Це довга і марудна роз’яснювальна, просвітницька робота.

В Україні нині дозволено церквам мати свої загальноосвітні школи. Чи багато є бажаючих взятися за цю працю? Я на пальцях можу порахувати подібні проекти.

Я виріс в часи, коли не було гомосексуалів. Але було щось страшніше: войовничий атеїзм. На всіх рівнях: від дитсадка до політінформацій на роботі в свідомість населення вдовбували маразматичні псевдоїдеї. Моїм віруючим батькам було важко виховувати нас. Батько сидів у в’язниці за свої переконання, втратив хорошу роботу. Я не мав змоги отримати освіту і вибрати професію, яка мені подобалася. Я був білою вороною в школі. Нас ламали на усіх рівнях. Але попри все я залишився свідомим християнином. Бо батьки зуміли правильно сформувати внутрішній духовний стержень.

Не всі витримали. Хтось зламався. Хтось здався. Хтось спокусився. Але врні Богові витримали.

Нелегко буде сучасних батькам-християнам виховувати дітей в правильному християнському дусі. Але можна. І треба.  Почніть боротьбу проти гріха в сім’ї, на робочому місці, в церкві, говорячи білійну правду і живучи згідно правди. І тоді не потрібно буде виходити на акції протесту.

Один відомий німецький політик якось відповів на закид, що в Європі нині забагато ісламу: «Ісламу в Європі не забагато, в Європі замало християнства». Це ж стосується і України. Проблема не в тому, що в суспільстві багато гомонастороїв, а в тому що замало справжнього християнства. Коли християни так само нечесні в бізнесі, так само дають хабарі, обманюють. Коли у християнських сім’ях діти не бачать справжньої любові між батьками. Коли… Та ви й самі все знаєте і все бачите…

Господи, дай українським християнам мудрості та духовного бачення!

І захисти Україну від влади популістів.

І від гомо диктатури також.


1 коментар:

  1. Юрію, згоден майже з усім, за винятком того, що ті біди і гріхи які є в українському суспільстві(алкоголізм, наркоманія, розпуста, подружня зрада, вбивства і ін.) не виносяться на вулиці і не нав'язуються нам як норма. Тому вважаю, що на публічну рекламу гріха має бути і публічна протидія.

    ВідповістиВидалити