Загальна кількість переглядів сторінки

22 жовтня 2012 р.

Як євреї долю обирали


В існуванні кожного народу, держави (як, власне, і в кожної окремої людини) є моменти, які можна назвати доленосними. Маються на увазі події чи люди, які докорінно змінили хід їхньої історії. Іноді ці повороти долі настільки круті та далекосяжні, що навіть найвигадливіший фантазер не зміг би спрогнозувати, як би склалося подальше буття народу без тої чи іншої події чи людини.

Були такі моменти і в історії єврейського народу. Взагалі-то, доля цього народу унікальна: велич і ганьба, злети і падіння, слава і зневага. Напевне, жоден із народів світу не вплинув так на світову історію, як цей. І хтозна, якою була б доля ізраїльського народу, якби не деякі факти його національної біографії.



Унікальність обрання

Перш ніж говорити про один надзвичайно важливий епізод єврейської історії, варто згадати, як саме вона розпочиналася. Як відомо, історія євреїв бере початок із незвичної, з людської точки зору, події, що сталася в житті звичайного (а чи справді звичайного?) жителя Месопотамії Авраама. Одного разу до нього особисто звернувся Сам Бог. Причина, з якої це сталося, була також особливою: Господь Єгова, Творець неба й землі, вибрав цього чоловіка, щоб той став основоположником нового народу. І народ цей мав бути особливим. З особливою культурою, особливою релігією, особливими стосунками з Богом. Становлення ізраїльського народу було довгим, трагічно-тріумфальним та унікальним. А унікальність полягала в тому, що будував його Сам Бог. Він давав чіткі вказівки щодо державного, національного, суспільного та духовного устрою єврейського етносу. Ізраїльська держава була встановлена Самим Богом за допомогою чудес та надприродних ознак: варто згадати хоча б перехід через Червоне море та взяття Єрихону. І ще була одна особливість: у євреїв не було царя. Вірніше, царем Ізраїлю був Сам Господь. Саме Він керував народом, якого називав Своїм, саме Єгова давав вказівки щодо практичного життя нащадкам Авраама, очолював військо на полі бою, був суддею, охоронцем та порадником. Іншими словами, Бог особисто будував долю народу ізраїльського. А оскільки Він є Мудрим Богом, ця доля мала бути щасливою та благословенною.

Але Він є ще й люблячим Богом. А це значить, що Він не міг дозволити Собі бути диктатором та повним розпорядником долі Свого народу. Тому він подарував йому ВИБІР. Так само, як свого часу дав його Адамові та Єві. У чому полягав цей вибір? Його можна було б звести до простого правила: якщо євреї слухатимуться Бога й виконуватимуть Господні заповіді та поради, то матимуть благословення, силу й добру долю, коли ж ні — їх чекатиме прокляття та негаразди (див. 5М.11:26-28).

Історія народу ізраїльського — яскрава ілюстрація того, наскільки цей Божий принцип дієвий та істинний. Історія злетів та падінь — це історія послуху чи непослуху Богові. Це приклад того, як люди самі обирають свою долю. І особливо яскраво це виразилося в обранні євреями царя.

Про цю подію детально можна прочитати у 8 розділі Першої книги Самуїлової. Згідно з Господніми вказівками, державна та духовна влада зосереджувалася в особі судді та первосвященика. На той час ці функції поєднував пророк Самуїл. Він очолював військові походи, судив народ, звершав священнодії в скинії. Але коли постарів, у нього не виявилося достойного наступника: сини вели поганий спосіб життя. І тоді народ вирішив «поправити» ситуацію: «І зібралися всі Ізраїлеві старші, і прийшли до Самуїла до Рами, та й сказали до нього: Ось ти постарівся, а сини твої не йдуть дорогами твоїми. Тепер настанови нам царя, щоб судив нас, як у всіх народів» (1Сам.8:4,5).

«Дай нам царя!»

Зрештою, вимога народу не була гріхом. Бог, даючи через Мойсея Свій Закон, допускав таку можливість (див. 5М.17:14-20). Але цар на чолі Божого народу не входив у Господні плани. Не тому, що сам факт присутності царя на ізраїльському троні був чимось поганим, а тому, що Боже царювання приносило стабільність, порядок і благословення. Варто згадати хоча б перехід через Червоне море, манну, воду та перепілки в пустелі, взяття Єрихону. Який земний цар міг би зробити таке? Люди-царі, якими б талановитими вони не були, не можуть забезпечити максимальне благословення народу. І це підтверджує подальша історія народу ізраїльського. Почитайте сумні розповіді книг Самуїлових, Царів та Хронік: це здебільшого історія царів, які вкривали ганьбою народ Божий.

Бог на другому плані

Господь добре знав характер та серця людей, їхню примхливість та непостійність. Скільки зусиль Він витрачав на те, щоб різними способами навернути їх до Себе! І Він добре розумів: якщо вони матимуть царя, то ще більше забуватимуть про Нього. І за часів Мойсея та суддів вони не часто зверталися до Бога у вирішенні життєвих та духовних питань, не завжди шанували Його й слухалися. Тому, маючи царя, вони більше надій покладатимуть на нього і ще більше віддалятимуться від Господа. Усі національно-державні питання вони будуть вирішувати не з Богом Єговою, а зі своїм повелителем. Іншими словами, Творець знав, що євреї, і до того не дуже шануючи, відкинуть Його на другий план. Йому було образливо від цього, як батькові, яким знехтували діти. «І сказав Господь до Самуїла: Послухай голосу того народу щодо всього, про що він сказав тобі, бо не тобою вони погордували, але Мною погордували, щоб Я не царював над ними» (1Сам.8:7).

Ціна вибору

У Бога була ще одна причина не рекомендувати народові царя. Творець знав ціну царя і що та ціна буде високою. «Тільки конче остережеш їх, і розповіси їм право царя. Оце буде право царя: він візьме синів ваших і поставить собі в колесниці свої та серед їздців своїх, і вони будуть бігати перед колесницею його; і щоб поставити собі тисячників та п’ятдесятників, і щоб орати орку його, і щоб жати жниво його, і щоб робити зброю військову його та колесничні приладдя його. А дочок ваших забере за мироварниць, і за кухарок, і за пекарок. І він позабирає поля ваші, і виноградники ваші, та кращі ваші оливки, і пороздає своїм слугам. Він братиме десятину з вашої отари, а ви станете йому за рабів…» (1Сам.8:9-17).
За свій вибір людина завжди мусить платити!

Свобода й право вільного вибору покладають на людину відповідальність за цей вибір. Вивчаючи подальшу історію ізраїльського народу, можна побачити, що тягар такого вибору часто був надзвичайно важким: «…Мій батько вчинив був тяжким ваше ярмо, а я додам до вашого ярма. Батько мій карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами!...» (1Цар.12:14). Нерідко простий народ стогнав під царським ярмом. Історики стверджують, що могутність, багатство та сила знаменитого Соломона були збудовані на сльозах, рабській праці та зубожінні єврейського народу. Нащадки розплачувалися за необдуманий вибір своїх дідів. А Бог не хотів, щоб його діти страждали.

Дивне партнерство

Ця історія цікава ще й тим, що вона розбиває усталені, але не завжди правильні погляди щодо Божого реагування на неправильні людські вчинки. Переважно побутує така думка: будеш слухатися Бога — буде все добре, не будеш — Він тебе покарає. Це надто примітивний і здебільшого неправильний погляд. Бог не спішить карати людину, навіть якщо вона робить щось не так. І наша історія — підтвердження цьому.
«Взавтра пошлю до тебе чоловіка з Веніяминового краю, і ти помажеш його на володаря над Моїм Ізраїлевим народом, і він спасе народ Мій від руки филистимлян. Я бо зглянувся на народ Мій, бо голосіння його дійшло до Мене!» (1Сам.9:16).

Ви чуєте: ображений, відкинутий Своїм народом Бог особисто бере участь у неправильному виборі народу! Дивно, правда? Нам, егоїстичним людям, зі спотвореними, злими думками, важко зрозуміти таку поведінку Бога. Але ми забуваємо, що Він не жорстокий диктатор, а люблячий батько.

Проведімо просту життєву паралель. Уявіть, що в родині станеться так, що хтось із дітей, яких батьки вчили жити правильно, яким підказували, яким іноді навіть ставили якісь заборони, раптом «збунтувався» і вирішив зробити щось не так, як радять батьки. Звичайно, мова не йде про якісь радикальні, відверто гріховні чи злочинні дії. Скажіть, чи мудрі батьки виженуть таку дитину й відречуться від неї? Навпаки, вони старатимуться, наскільки це можливо, уникнути негативних наслідків такого вибору, допомагатимуть навіть у тих ситуаціях, яких вони не схвалюють. Згадаймо притчу про блудного сина: прохання молодшого сина віддати НАЛЕЖНУ ЙОМУ частку майна не було злочинним, більше того — законним, тому батько без суперечок зробив згідно з волею сина. Та які наслідки такого вибору?! Але батько залишився батьком, незалежно від стану сина.

Бог зважив на думку ізраїльтян, Він висловив їм свій біль та несхвалення, Він попередив про наслідки та високу ціну вибору — і коли народ наполягав на своєму, то, як люблячий Батько, важко зітхнувши, сказав: «Ну що ж, ви обрали свою долю, знехтувавши Моєю, але Я і у цій ситуації не залишу вас і допомагатиму звести до мінімуму негативні наслідки. Я допоможу вам обрати царя…»

Що можна і що не можна віруючим?

Історія вибору євреями царя може багато чому навчити й нас. Вона допомагає нам зрозуміти участь Бога у нашій особистій долі. Вона показує нам, що в Бога є Свої плани щодо нашої долі — тому Він дає людям Свої закони, правила та заборони. Ми іноді неправильно розуміємо ті обмеження, про які читаємо на сторінках Біблії чи бачимо в помісних церквах та об’єднаннях церков, вважаючи, що вони надумані, «несучасні», нелогічні. Так само іноді думають про батьків діти, яким забороняють кататися на велосипеді на швидкісній дорозі чи змушують тепло одягатися взимку. Ми забуваємо, що воля Божа з її обмеженнями та заборонами — це бажання Батька допомогти нам збудувати щасливу долю.

З другого боку, Бог враховує наш особистий вибір, навіть якщо він у чомусь йде проти волі Божої. Але тоді ми ОСОБИСТО відповідаємо за цей вибір, ми особисто платимо ціну за нього. Тому фрази типу: «І куди Бог дивиться? Чого Він дав мені таку тяжку долю?» некоректні. Не Бог, а ми самі, а нерідко ще й за допомогою наших батьків та дідів, обираємо собі долю. Бо скажіть, яка доля може чекати дітей батьків-п’яниць чи наркоманів?

По-третє, ця історія ще раз свідчить нам про те, що йдучи своєю дорогою, обираючи свою волю, навіть віруючі люди ризикують в майбутньому відійти помалу від Бога. Звичайно, в ізраїльтян були ще й інші причини, але бажання жити «під царем» значною мірою відвернуло єврейський народ від Бога-Єгови.
Служителям церкви часто ставлять питання: «Що можна, а що не можна віруючому?» Апостол Павло дуже коротко й влучно висловив це так: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно (1Кор.6:12). Так що християнину можна все, але які наслідки того «можна»? Як правило, вони важкі та трагічні. Тому здоровий глузд підказує: краще слухатися порад Бога — і жити щасливо, аніж іти за своїми бажаннями — і потрапити в ситуацію, у якій опинилися свого часу євреї.

Тож у чиїх руках доля людей та народів? Вона — у руках самих людей. Це значить, що Бог дав нам право розпоряджатися нею, обирати свою дорогу. А ще це значить — ми маємо право віддати свою долю в Божі руки. А Він, як Добрий Батько та Мудрий Цар, скерує нас «на пасовиська зелені», Він буде Пастирем, Який «на тихую воду мене запровадить! І Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!» (Пс.22).

Немає коментарів:

Дописати коментар