Війна показала хто ми

 

Слідкую за однією церковною групою у фб. Це сторінка Международного Союза Церквей ЕХБ.

Це протестантське об’єднання знаю давно, ще з ранньої молодості. І спогади про нього у мене особливі. Я часто бував на їхніх підпільних зібраннях, в тому числі і в лісі, біблійних курсах, був добре знайомий з їхньою історією та діяльністю. Їхні церкви у Радянському Союзі були поза законом, служителів регулярно судили, даючи тривалі тюремні терміни, служіння проводилися підпільно. Це була в повному розумінні гонима церква. Вони завжди у мене асоціювалися з образом справжнього, безкомпромісного християнства. Вони в умовах тотального атеїзму та переслідувань не боялися вголос говорити про істину, ставати на захист правди та переслідуваних…

Сьогодні ж це об’єднання все більше викликає у мене жаль… Це вже не та Церква, яку я знав з молодості. Від неї майже нічого не залишилося, окрім якоїсь штучної паралельної реальності, яку вони створили і в якій продовжують жити. У мене склалося таке враження, що ця Церква просто не вміє і не знає як жити в умовах свободи. І якщо раніше, в умовах гонінь вони справді були голосом Бога, то тепер живуть у видуманому примарному світі, відірваному він реального життя. Щось на зразок небожителів з крилами та німбами на землі, які непричетні до сучасного ходу історії…

Читаю сьогодні на сторінці: «Мир и благодать всем да умножится!!! Во время вчерашних событий у нас в городе,и видя его последствия,а также работу врага душ человеческих ,мне на память пришел гимн ,,,ТЫ МОЙ БОГ СВЯТОЙ,,,Благодарю БОГА ,что даёт ТОРЖЕСТВОВАТЬ в НЕМ,и возможность помагать бедным людям ,которых враг души человека, вверг в ненависть ,страх ,и горе,НАПРАВЛЯТЬ к ИСТОЧНИКУ света ,милости ,любви и утешения!»

Я декілька разів перечитав цей текст, намагаючись зрозуміти про що він. Перейшов на сторінку модератора, знайшов де він проживає. Потрохи почало щось прояснюватися. Виявляється це така реакція на російські ракетні удари по Дніпру..

Дивуюся такому акробатично-словесному винахідництву. Це талант — сказати про трагедію, нічого про неї не сказавши. Ні слова про причини, про винуватців трагедії, про саму трагедію… Лише абстрактний «враг душ человеческих»… І єдине, що приходить на пам'ять автору, це гімн «Ты мой Бог святой…» И «возможность помагать бедным людям ,которых враг души человека, вверг в ненависть ,страх ,и горе,НАПРАВЛЯТЬ к ИСТОЧНИКУ света ,милости ,любви и утешения!»

Можливо, це тільки одна така публікація? Не полінувався прогортати стрічку донизу.

80-90 відсотків публікацій: «Пение МСЦ ЕХБ», «История христианских псалмов», листівки з цитатами з Біблії. Інколи з’являються замітки «Открытие мемориальной плиты Ивану Моисееву в Керчи», «Как проверяли, настоящий верующий/ пример из жизни».

І ні слова про страшну війну, страшні руйнування, про те, хто насправді винен у цьому кровопролитті. Таке враження, що нічого не відбувається, християни блаженно згадують колишні Божі чудеса, насолоджуються прекрасним співом, підбадьорюють один одного гарними біблійними цитатами…

Правда, згадка про війну все-таки є. Цікавим виявився відеоролик «ЕВАНГЕЛИЕ НА ФРОНТЕ. Донбасс. Июнь 2022Репортаж портала ВЕРНОСТЬ о служении благовествования ансамбля ВОСКРЕСЕНИЕ в прифронтовых городах Донбасса: Харцызске, Волновахе, Мариуполе»… Це камерний ансамбль з російського Ростова.

Не буду зараз коментувати цей репортаж. Надто тонка грань між поняттями правильно/неправильно. З одного боку, гуманітарна, духовна, психологічна допомога людям, які залишилися в окупованих українських містах гостро необхідна. І, вважаю, що ростовські (і не тільки) християни, які єдині, що мають можливість приїхати у цю місцевість, роблять те, що мають робити. От тільки ці немовки… Ота страусина позиція нічого не бачити, ні про що не говорити… Показувати страшні кадри руйнувань міст та сіл і ні слова про те, чому так сталося… Якось воно не в’яжеться з моєю уявою про Церкву радянських часів, яка нічого і нікого не боялася…

І ще. У тій же групі публікуються документи «Отдела заступничества МСЦ ЕХБ». Про те, як у Тульській області місцеві церкви організували на Трійцю євангелізаційне вуличне богослужіння і за яке їх притягнули до адміністративної відповідальності. Відділ заступництва просить церкву молитися за цю проблему, щоб Бог заступився за переслідуваних.

А де заклики до справедливості щодо страшної війни, до заступництва за тих, на кого летять російські ракети? Навіть коли вони і прилетіли в його рідне місто, український модератор групи не наважуються сказати про це прямим текстом, ховаючись за загальними фразами типу «вчерашних событий у нас в городе… видя его последствия… работу врага душ человеческих…» І служитель Церкви не наважується вголос сказати правду, йому лише «на память пришел гимн»…

Боляче…

Ця війна справді показала, якими ми є насправді. Пропоную матеріал на цю тему, який опублікований в останньому номері нашого журналу «Благовісник»: