Всесвітній день поезії
Вчора був мій професійний день. Особливо дякую Богові за величезний подарунок - відчуття високого та прекрасного. * * * Як боляче поезію нести! З реальністю ще важче поєднати. О Господи, навіщо в душу Ти Талант здарив безримне римувати? Бо легше йти і жити просто так, Без почуття прекрасного й святого. Дивись: он йде — в поезії бідак, Йому метафори та рими ні до чого. Не бачить він, як ранок позіха, Не перейметься росами на травах. До музики вітрів душа його глуха, І не хвилюють вранішні заграви. Направду, легше жити без поем, На прагматизмі долю збудувавши. Життя ж поета — серця вічний щем, До болю він приречений назавше. До болю за людей, за їхні сни, За батьківщину, за билину в полі. Йому болить, як з клена восени Зриває вітер листя, наче долю. Йому не байдуже, як бусурман Плюндрує землю, скроплену потами Його батьків, коли чорніє лан, І солов’ї не плачуть над гаями. Як боляче поезію нести! Та все ж, Господь, зависнувши на злеті, Я дякую, що Т