На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

Прапор його надо мною —кохання! Пісня над піснями 2:3 Двадцять років тому наш журнал «Благовісник» присвятив один із номерів цікавій та делікатній темі — «Християнська сім’я». І як про один із її аспектів ми говорили про високе почуття кохання. Після виходу журналу до редакції надійшов лист від читача. Анонімний. Але із зазначенням церкви, яку відвідував. Церква велика, кількатисячна. Лист розпочинався розповіддю про невеликий ажіотаж у церкві з приводу цього номера журналу. Читач пише, що його здивувало те, що багато хто з його знайомих шукали саме цей номер. Це його зацікавило — і він вирішив також ознайомитися з часописом: що ж там такого пишуть. Тепер уже не пригадую подробиць самого листа, але реакція його автора була несподіваною. Він обурився, вибухнув праведним гнівом через те, що християнське видання наважилося писати про КОХАННЯ! Його слова були приблизно такі: «До чого вже віруючі дожилися: пишуть про кохання! У християнському журналі разом зі статтями про Бога, спасіння та

У жовтні цього року пішов з життя голова Волинського обєднання церков ЄХБ Володимир Чайка. На прохання редакції журналу "Волинь християнська" написав статтю з приводу цієї сумної події.  Помер Володимир Григорович Чайка ... Смерть настала несподівано та невчасно. І хоча, враховуючи давню хворобу, можна було передбачити таке, але смерть завжди несподівана. Ми, незважаючи на земні обставини, все-таки живемо надіями на краще, навіть у найгірших ситуаціях. Тому часто буваємо розгублені, а іноді навіть ображені на Бога, коли стається найгірше. Саме так одного разу сталося з одним чоловіком. Звичний хід життя та служіння обірвала несподівана смерть дорогої та близької йому людини. Більше того: смерть ця взагалі була безглузда, невчасна та незрозуміла. Більше того: ця смерть ставила великий хрест на усьому майбутньому великої кількості людей, які співпрацювали з покійним. Усі вони повірили в нього, довірили йому своє майбутнє. Заради нього вони залишили свої занятт

Заримована любов Безжально редактор закреслює вірша: «Бездаро-поете, послухай, агов! Ну що може бути в поезії гірше Коли заримовані «кров» і «любов»?! Банально, бездарно отак римувати! Де ж думки політ, де твої словники? В поезії треба шукати, шукати! З найкращих слів-перел низати рядки!» Ну що ж, вчений муже, перечити марно: Писати отак — ворогам для зловтіх. Не просто знайти слово влучне та гарне Та ще й особливе, не так, як у всіх. Та думки ніяк вгамували не можу, Що рветься на тлі хитромудрих розмов, Коли враз пригадую днину негожу, Де в болях-воланнях земних молитов У вічній поемі, на інші несхожій, Небесною мудрістю, почерком Божим Навік заримовані кров і любов. Коли між камінням голгофського схилу Червоним бурштином губилася Кров, Вона в епіцентрі страшного горнила У щастя моє вримувала Любов. На світлині: Юрій Боднар, центральна частина триптиху «Свята Трійця» («Голгофа»)

Це фото знайоме мені ще зі шкільної лави. Радянська ідеологія вміло маніпулювала свідомістю громадян, використовуючи все на свою користь. Для мене ця чорно-біла світлина була символом болю, страждань та принижень в’єтнамського народу та безсердечності американського загарбництва та військової злочинності (що, в принципі, й було насправді). Але ця історія, виявляється, має й зворотній бік. Лише нещодавно, дякуючи всезнаючому інтернету, я дізнався про всю історію знаменитого знімка.