Мовчазний діалог
Ти говорив до мене… Ти говорив барвами осені та весни. Говорив вечорами вогненними. Розмовляв через сни. Ти звертався до мене громами, Шепотом листя у затінку, Звертався вустами мами, Що будила сонячного ранку. Ти говорив світанковим адажіо, Коли жайворони будили росяне поле. Ти гукав до мене в літню пору крещендо, Як небо блискавицями падало долу. Ти промовляв через Своє Слово, Покладене в уста Єремії. Я вслухався в слова калинові, Які бадьорили в часи буревію… Я ж не просто слухав. Я відповідав Тобі. Я відповів Тобі моїм першим на світі криком, Говорив, кличучи: «Мамо!» Звертався до Тебе, коли джміль був ще таким великим, І коли літа повели із дитячого храму. Я шепотів до Тебе, коли мені було боязко, І волав — коли боляче. Співав Тобі, коли вдячне серце було як з воску, І вдячно плакав, коли його Ти торкався, гоячи. Я говорив Тобі молитви покути, Молитви-болі і молитви-нарікання. Повторював, ніби Ти міг забути, Звертався і вранці, і після смерканн