Загальна кількість переглядів сторінки

19 лютого 2014 р.

Час ненавидіти


Я не прихильник силових варіантів вирішення проблем, особливо політичних. Як християнин проти революцій. Я вірю в силу молитви і вірю, що найскладніші питання можна вирішити відносно мирно. Але в це не вірять мої вороги. Тому нерідко усі добрі наміри та християнсько-мирні зусилля не приносять успіху. У світі існує реальна сила зла та безбожжя, яка, на жаль, ламає усі правила логіки та добра, особливо коли вона в люті, коли відчуває своє безсилля і близький кінець. 

«Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом — сказав біблійний Еклезіаст. — Час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати й час реготати, час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, час час мовчати і час говорити, час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!». 

Ми довго мовчали, довго любили, довго громадили, довго реготали. Був час миру, тепер — час війні. Даруйте мені, християни, але, відстоюючи ідею мирного врегулювання, не підтримуючи насилля та жорстокість, я тим не менше боюся засудити тих, хто зараз зі зброєю в руках на Майдані захищає свою честь і гідність. Мою честь, гідність моїх дітей. Я молюся за них. Бажаю їм перемоги. Прошу для них у Бога мужності і сили. Не по-божому кажете? Можливо… Але пригадайте, як часто людське зло та беззаконня змушували Самого Бога діяти не по Божому… 

Вчора був час любити. Сьогодні — час ненавидіти. Але шановні, будь-ласка, навіть у ненависті залишайтеся християнами. Як це? Не знаю… Ви мудрі, і нехай Бог дасть вам ще більше мудрості у цій непростій ситуації, в якій, напевне розгубився б і сам премудрий Соломон…


1 коментар:

  1. Важко не розгубитись. На чиїй стороні правда? Аморальність зашкалює з обох боків. Події з передачею КМДА остаточно розвіяли ілюзію про шляхетність активістів. Коли вони перед камерою б'ються один з одним за те, чи виконувати домовленості. Натовп некерований, нездатний до миру. Радикалам цікавий не результат, а процес. Байдуже за що битися - за "Динамо", за відставку уряду, за Конституцію 2004 - аби битися. Опозиція була кілька раз обсвистана і тепер підлаштовується під радикалів.
    Саме печальне, що відбувається тотальна фальсифікація волі народу (якщо така взагалі існує). Фальсифікація - це підміна справжнього вибору на вигідний певній групі людей. У 2004 р. це робив Янукович. Сьогодні опозиція. Ось приклад. В моєму найближчому оточенні співпрацівників близько 15 чоловік. Ставлення до вчорашніх подій розділилися приблизно в однакових пропорціях: є ті, хто підтримує Майдан у всіх проявах; ті, хто симпатизував йому, але розчарувався; ті, хто займає нейтральну позицію і, нарешті, ті, хто категорично проти Майдану. Чия думка має право вважатись думкою народу? Від імені кого з них можуть виступати спікери Майдану? Але вони виступають від імені всього народу.
    Я можу помилятись в своїх оцінках, але, об'єктивності заради, я не можу скинути з рахунку точки зору цих людей. З кимось я категорично не згоден, з кимось частково. Та хіба правильно мені виступати від імені цих 15 і при цьому озвучувати лише свою думку? Напевно, ні.
    От я сиджу і думаю: переможуть революційні сили, що отримають люди? Ту саму заборону на власну думку... То на чиїй стороні правда?

    ВідповістиВидалити