«Слава Україні!» чи «Слава Богу!»?



Сьогодні національне свято України — День незалежності. Це значить, що новини, інтернет будуть переповнені згадками про цей день. Хтось буде радіти ним, хтось — його проклинатиме. І, звичайно ж, навколо все ряснітиме від фрази «Слава Україні! — «Героям слава!».

Комусь ці слова як єлей на душу, комусь — як, даруйте, скипидар… І серед незадоволених, звичайно ж, будуть «святі та праведні» християни…


Саме так, оте «Слава Україні!» вже стільки років є каменем спотикання для християн України (і не тільки). Так можна чи не можна віруючим користуватися цією фразою?

Серед відповідей найчастіше можна почути: «Ні!!!» І найбільш сильним аргументом є: «Восхваляючи Україну та героїв, ми крадемо славу у Бога» (взято з інтернет-статті), або біблійна цитата «Я Господь… і іншому слави Своєї не дам» (Іс.42:8).

Що ж, аргумент серйозний та авторитетний, це фактично виклик Самому Богові.
Але, на мою думку, у цьому аргументі є натягнутість, двозначність і навіть лукавство. Чому? Та тому, що є речі, між якими не можна ставити знак рівності, замінювати одне одним чи взаємовиключати. Вони незалежні одне від одного, мають свою окрему сферу використання та значення. І фрази «слава Богу» та «слава Україні» саме такими є.

Вже багато років, чуючи емоційні заперечення відомого українського вітання, не можу зрозуміти одного: чому Бог повинен замінювати Україну чи Україна Бога. Бог має своє місце в житті людини, Україна своє. Незрозуміло, чому вони не можуть існувати поряд, чому Бог і Україна несумісні. Це різні речі. Не можна ж порівнювати чи замінювати особисте життя та роботу. Це різні сфери, які можуть перетинатися, чергуватися, поєднуватися, але які аж ніяк не заважають одне одному. Смішно казати, що коли ми на робочому місці, то у нас немає особистого життя. Так, на роботі ми більше приділяємо увагу самому робочому процесу, витрачаємо на це час, силу, емоції, але, разом з тим ніхто в нас не забирає особистого життя. На роботі ми залишаємося тими ж батьками, дітьми, чоловіками, дружинами, бабусями, дідусями що й удома. Ми можемо одночасно любити і свою професію і своїх дітей, поважливо ставитися до роботи і до батьків, гордитися місцем роботи і своїми рідними. Чому ж тоді, ми не можемо одночасно бути і дітьми Божими і громадянами земної Вітчизни? Чому, висловлюючи повагу, любов та шану Богові, ми не маємо права поважати, любити та шанувати Україну? Дивно: любити рідних, друзів, навіть ворогів можна, незалежно любові до Бога, поважати старших, владу, не забираючи пошани Господові, а от коли когось славимо, то чомусь мусимо обов’язково забрати цю славу у Бога…

«Вся слава повинна бути тільки Богові!» — заперечать ревні віруючі. Все правильно, вся слава як Богові, має бути тільки Богові. При чому тут Україна? Бог — це є Бог, а Україна — це держава. Це різні речі.

Якщо вже притримуватися цього правила, то потрібно його застосовувати і щодо поняття любов. Написано ж «Господа Бога твого люби». То що, виходить, ми не маємо права любити своїх рідних, знайомих? Абсурд, чи не так? Є любов до Бога, є любов до батьків, до дітей, до братів та сестер, врешті решт, до усіх людей на землі. І є любов до Батьківщини. Є слава Божа, а є слава України.

Апостол Павло каже: «Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, бо зоря від зорі відрізняється славою! (1Кор.15:40,41). Іншими словами, кожна сфера має своє місце і значення і не варто плутати одне з одним. Є духовна сфера, в якій панує Господь, там своя шана, своя слава, своя любов, і є земні сфери, де ті поняття також знаходять своє відображення.

Я не знаходжу підтвердження в Біблії, де б говорилося про те, що поняття «слава» стосується виключно Бога. Навпаки, вищезгадане місце робить різницю між «славами». Бог, як Творець, як Владика життя, як Отець достойний найвищої слави. Люди також мають право на свою славу, залежно від місця в соціумі. Керівникам держави потрібно віддавати їхню пошану та славу як владі від Бога. Чоловік у сімї є славою Бога. Люди, які своїм життям, поведінкою зробили щось добре, також достойні своєї слави. «Слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре…» (Рим.2:10). Ізраїльтяни, як діти Божі, також мають право на свою славу: «Їм належить синівство, і слава,і заповіти, і обітниці» (Рим.9:4). Коли піднімалося питання обрання дияконів у першоапостольській церкві, то вирішено було вибрати серед членів церкви «сімох мужів доброї слави».

Отже, бачимо, що Бог зовсім не забороняє віддавати славу людям чи об’єктам, які достойні цього. Просто все повинно бути на своєму місці. «Кесареве — кесарю, Боже — Богові».

Проблема виникає коли ми славу, яка належить лише Богові, віддаємо комусь іншому. Так, як це не раз ставалося з ізраїльським народом. Коли хтось чи щось стає в нашому житті на місце Бога, це вже ідолопоклонство. Це може статися і з фразою «Слава Україні». Якщо ми надто багато уваги та ваги приділяємо їй, коли вона затулює чи замінює Бога, це справді гріх. Так як це сталося в Радянському Союзі, де партія, комуністична ідеологія та її герої зайняли місце та славу Бога. Чи може це статися і з національною українською ідеєю? Звичайно може, якщо, забувши про Бога, бачити перед собою лише Україну. Це крайність, якої треба уникати. Як і зациклюватися тільки на славі Богові. Бо тоді можна впасти в інший гріх.

В деяких регіонах України прийняте вітання «Слава Ісусу Христу!». Чи добре це? Звичайно, скажете ви. І я так вважаю, але є зворотний бік медалі. Часто люди, які так вітаються, своїм життям, словами, почуттями скоріше безславлять Бога, аніж славлять Його. На вустах слава господу, а у серці аж кипить від злості на сусіда. Тоді ця фраза втрачає зміст і стає лукавою та брехливою. Ще в древності були такі люди: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!» (Матв.15:8). Це намарна слава.

На жаль, серед віруючих фраза «Слава Богу» нерідко стає банальною, втрачається її внутрішній зміст, лишилася лише порожня зовнішня обгортка. Якось на одному богослужінні проповідник згадав про радянські часи, де часто звучали лозунги типу «Слава КПРС», «Слава праці». Коли промовець почав фразу словом «Слава...», зібрання несподівано відповіло йому: «Навіки слава!». Бачили б ви в той момент лице пастора цієї церкви… Правильна, хороша фраза в наших вустах перетворилася в порожній звук, бездумне, автоматичне повторення звичних слів. Від того Бог лише безславиться.

Так можна віруючим говорити «Слава Україні»? Вважаю що так. Але при умові, якщо ця фраза доречна, свідома і на своєму місці. Коли не забирає Божої слави і не затулює Його. Коли не повторюється де треба і не треба. Ще далеко не все однозначно в українському питанні. Ще йдуть бурхливі дискусії щодо ролі та місця українських героїв (чи негероїв). Тому потрібно бути обережним і не розкидатися словами, автоматично повторюючи популярний нині лозунг. Ще багато потрібно пройти Україні та українцям, щоб все поставити на свої місця. Нині більше емоцій, аніж тверезості. Тому вислів «Слава Україні», сказаний недоречно, не так і не тоді, не приносить їй слави. Ми більше принесемо слави рідному краєві, коли, будучи слухняні Богові, ведучи християнський спосіб життя, будемо сумлінно працювати кожен на своєму місці. Тим прославиться Україна. І тим прославиться Господь. І не буде між ними конкуренції, а кожна сфера, як Божа, так і громадянська отримає від нас свою, і тільки свою, повагу, честь та славу.

Слава Богові!!!

Слава Україні!!!

Коментарі

  1. Відповіді
    1. Боже, Україну бережи.!
      відповідь:
      Господи, помилуй нас!

      Видалити
    2. Я теж згодна.Бог на першому місті.У іншого своя слава яка не стоїть на рівні з Господом.

      Видалити
  2. Слава Україні!!! а як відповідати???
    Дуже багато запитань до автора...

    Наталка

    ВідповістиВидалити
  3. Автор видалив цей коментар.

    ВідповістиВидалити
  4. Автор видалив цей коментар.

    ВідповістиВидалити
  5. Автор видалив цей коментар.

    ВідповістиВидалити
  6. попередні коментарі видалив. але залишаю цей. Запитання для автора вірша "Нове Серце "
    Чи міг би Ісус Христос сказати "Слава "комусь чи чомусь або у відповісти "Навіки слава" .
    Дуже просто вирішується питання . яке не вартує піднімати. Якщо вам Ісус не дав нового серця (а просто це вірш на папері) - ви будете піднімати подібні теми. Тож нехай Слава Богу лине з наших уст та сердець. А якщо ви почнете роздумувати . Хто дозволяє вашому серцю битися в грудях і про багато інших речей . про які ми не задумуємось . то ви взагалі забудете про чиюсь славу крім Слави для Бога.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Автор згадував про певну славу мужів, яких вибирали на служіння Богу. Якщо Христос сказав: Славу, яку дав Мені Отець, Я даю вам-:то це означає, що тільки вірні Богу до кінця унаслідують Славу Божу і тільки в Його присутності, інакше ніяк. А про яку славу можна говорити для тих людей, які проживають в Украіні і не бажають навертатись до Бога? Живуть в блуді, в пиятстві, в наркоманії, в хабарництвах, в абортах і різних злочинах? І це все і багато іншого звершується в Украіні. Так кому Слава? Богу, чи людям, які не бажають каятись?

      Видалити
  7. Стаття не переконлива, слава тільки Богу. А Україна хай живе і процвітає.

    ВідповістиВидалити
  8. Повнiстю згодна з коментарями Лiни та Анонима.На мiй погляд стаття зовсiм не переконлива.Раджу авторовi цiэi статтi звернутися в особистiй молитвi до Бога з питанням:"Чи хоче Господь,щоб комусь чи чомусь славу словесно вiддавали,крiм Господа?"

    ВідповістиВидалити
  9. Можна добре знати Слово розумом, але на жаль не мати особистих стосунків з Богом. Якщо людина хоч раз дійсно ввійде в присутність Божу і переживе особисто Божу Славу, то вона вже ніколи не віддасть Славу, яка належить тільки Богу.

    ВідповістиВидалити
  10. На мою думку не можна розділяти особисте життя і роботу, бо це якраз і буде лицемірство. В особистому житті я один, на роботі другий, в Церкві ще інший... Має бути завжди однакова людина. Однаково вірна тільки Богові. А прославляти людей, навіть якщо дуже хороших, це порушення 1 Заповіді. Бо Україна це я. І що я сама себе прославляю? Нехай не буде такого.

    ВідповістиВидалити
  11. 9І сказав мені Ангел: «Запиши: Щасливі ті, кого запрошено на це весільне свято Ягняти». А потім додав: «Це істинні слова Бога».
    10Тоді я впав до ніг його, щоб поклонитися йому, але він сказав: «Не роби цього! Я такий же слуга, як ти, й брати і сестри твої, хто має істинне свідчення Ісуса. Вклоняйтеся Богу! Бо свідчення Ісуса — то дух пророцтва».

    ВідповістиВидалити
  12. Дан 4:30-34: "Цар заговорив та й сказав: Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти? Ще це слово було в устах царських, коли з неба впав голос: Тобі говорять, царю Навуходоносоре: Оце царство відходить від тебе! І від людей тебе відлучать, і з польовою звіриною буде пробування твоє, тобі дадуть на їжу траву, як волам, і сім часів перейдуть над тобою, аж поки не пізнаєш, що над людським царством панує Всевишній, і дає його тому, кому хоче. Тієї хвилини виконалося це слово над Навуходоносором, і він був відлучений від людей, і їв траву, як воли, і його тіло зрошувалося з небесної роси, аж його волос став великий, як пір'я орлине, а його пазурі як у птахів. А на кінці тих днів я, Навуходоносор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвалив я та славив, що Його панування панування вічне, а царство Його з покоління в покоління."

    ВідповістиВидалити
  13. Бог має своє місце в житті людини, Україна своє. У тому і проблема.

    ВідповістиВидалити
  14. - Слава Богу, тільки Богу й нікому крім Бога ! Амінь !

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Передумови та причини зародження та розвитку п'ятидесятницького руху на Волині

«Складаю себе́ із се́бе…» Історія одного вірша