На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

Прапор його надо мною —кохання! Пісня над піснями 2:3 Двадцять років тому наш журнал «Благовісник» присвятив один із номерів цікавій та делікатній темі — «Християнська сім’я». І як про один із її аспектів ми говорили про високе почуття кохання. Після виходу журналу до редакції надійшов лист від читача. Анонімний. Але із зазначенням церкви, яку відвідував. Церква велика, кількатисячна. Лист розпочинався розповіддю про невеликий ажіотаж у церкві з приводу цього номера журналу. Читач пише, що його здивувало те, що багато хто з його знайомих шукали саме цей номер. Це його зацікавило — і він вирішив також ознайомитися з часописом: що ж там такого пишуть. Тепер уже не пригадую подробиць самого листа, але реакція його автора була несподіваною. Він обурився, вибухнув праведним гнівом через те, що християнське видання наважилося писати про КОХАННЯ! Його слова були приблизно такі: «До чого вже віруючі дожилися: пишуть про кохання! У християнському журналі разом зі статтями про Бога, спасіння та

Я належу своєму коханому, а мені мій коханий… Пісня над піснями, 6:3 У знаменитій Енеїді не менш знаменитого древньоримського поета Вергілія є цікавий епізод. Після захоплення Трої ворогами жителі цього міста встигли втекти на кораблях у море. Згодом вони пристали до берега Тибру в Італії. Жінки, втомлені втечею та війною, наважилися на відчайдушний крок. Вони спалили всі кораблі, на яких припливли, щоб чоловіки не мали можливості мандрувати далі. Таким чином втікачі залишилися на Апеннінському півострові назавжди. Ця історія в різних варіантах повторювалася не раз. Так поводилися великі полководці та завойовники. Так вчинив у IV столітті до н.е. Агафокл, спаливши свої 60 кораблів перед битвою з ворогом. Воїнам не було куди відступати — і вони всі сили кинули на битву, у якій перемогли. Так вчинив Вільгельм І Завойовник у 1066 році, напавши на побережжя Англії. Так зробив Фернандо Кортес, завойовник Мексики, дізнавшись про те, що його моряки хочуть вчинити бунт і на захоплени

«Було у Соломона жінок-княгинь сім сотень, а наложниць три сотні» 1 Книга царів 11:3 Ось стукіт в двері. Євнух на порозі. І довгождано-трепетне: «Пора!» Від щастя ворухнутися не в змозі, І почуттів несказаних гора. Цар Соломон запрошує на ложе! Вона — кохана мудрого царя! Чи правда це? Чи помиляюсь, може, І мрія — вже не мрія, а мара? Чи й справді щастя там її чекає? Чи скаже їй: «Єдина ти моя!»? Яка наївна: він їх сотні має, Його любов — бурхлива течія. …Ця черга і принизливе чекання, Це виглядання з-за чиїхось спин… Яке ж мізерне все-таки кохання, Поділене на тисячі частин! Ця посмішка натягнуто-нещира, І цей тактовно здавлений привіт… Я так давно та гаряче любила! А ти коханню встановив ліміт. Ти завтра іншій будеш говорити Ті ж самі фрази. Той же буде сміх… А я…           А ми…                     Ми будемо, як діти, В коштовних клітках вдавано радіти Коханню, що поділене на всіх…