Загальна кількість переглядів сторінки

17 жовтня 2014 р.

Неспалені кораблі на березі кохання



Я належу своєму коханому, а мені мій коханий…
Пісня над піснями, 6:3

У знаменитій Енеїді не менш знаменитого древньоримського поета Вергілія є цікавий епізод. Після захоплення Трої ворогами жителі цього міста встигли втекти на кораблях у море. Згодом вони пристали до берега Тибру в Італії. Жінки, втомлені втечею та війною, наважилися на відчайдушний крок. Вони спалили всі кораблі, на яких припливли, щоб чоловіки не мали можливості мандрувати далі. Таким чином втікачі залишилися на Апеннінському півострові назавжди.

Ця історія в різних варіантах повторювалася не раз. Так поводилися великі полководці та завойовники. Так вчинив у IV столітті до н.е. Агафокл, спаливши свої 60 кораблів перед битвою з ворогом. Воїнам не було куди відступати — і вони всі сили кинули на битву, у якій перемогли. Так вчинив Вільгельм І Завойовник у 1066 році, напавши на побережжя Англії. Так зробив Фернандо Кортес, завойовник Мексики, дізнавшись про те, що його моряки хочуть вчинити бунт і на захоплених кораблях повернутися в Європу. Так робили й інші воєначальники, спалюючи за собою мости.

Так що широко відомий вислів «спалити кораблі» чи «спалити мости» має багато історичних підстав і використовується, коли мова йде про рішучий крок, який робить неможливим повернення до минулого, повністю відрізає шлях до відступу.


Ми недаремно розпочали розмову про сучасні причини розлучень саме з цього фразеологізму. Бо усі причини проблем та розлучень у сім’ях можна звести до простої формули: це стається тому, що багато хто, беручи шлюб, залишає шляхи для відступу. Це може бути як проста і широко поширена в сучасному суспільстві думка: «Якщо буде складатися щось не так, розлучуся і спробую спочатку», так і юридично затверджений шлюбний договір, у якому відзначаються усі нюанси майбутнього розлучення. Нині поміняти чоловіка чи дружину вважається такою звичною процедурою, як поміняти місце проживання чи автомобіль. Розлучитися, зрадити дружині чи чоловікові не є чимось страшним, тим більше, що засоби масової інформації допомагають і навіть учать цьому. Одним словом, нібито закохавшись, нібито будуючи серйозні стосунки, майбутні чоловік та жінка тримають на якорі корабля (іноді навіть декілька) на випадок невдачі в шлюбі.

А якщо говорити більш конкретно, то серед десятків причин розлучень, у тому числі й серед віруючих, можна назвати декілька головних. Переважна більшість з них з’явилися в останні 100-150 років унаслідок, як це не парадоксально, демократичних змін у суспільстві.

Божок на ім’я «Я»

Сучасне суспільство, яке щораз більше звикає жити без Бога та віри в Бога, однак не може обійтися без бога як такого. Навіть сучасним, далеким від віри людям потрібний об’єкт поклоніння. І для багатьох сучасних людей у так званому вільному, демократичному суспільстві богом та об’єктом поклоніння стала сама людина. Найвищою цінністю зараз вважається власне людина. З одного боку, це ніби хороша ознака. Так воно в принципі й повинно бути. Навіть Сам Бог так полюбив людину, що заради неї віддав Свого Сина на смерть. Але сучасні погляди на гуманізм (з латинської — людяність) набули спотвореного вигляду, перерісши в нарцисизм, егоїзм, коли мірилом істини стають бажання власного «я». Егоцентризм — нова релігія, яку все більше сповідують люди, що, за їхніми словами, звільнилися від пут будь-якої залежності (релігійної, расової, статевої). Головний девіз «вільного» суспільства: «Правильно все те, що мені подобається». Так, ми стали вільними, незалежними, цінуємо здобутим правом на самовизначення, свободою слова та самовираження, маємо право вимагати до себе поваги та гідного ставлення. Але в той же час ми по руках та ногах пов’язані власними егоїстичними бажаннями, які, на жаль, далеко не завжди нам на користь. Ми стали схожими на капризних до жорстокості дітей, які тільки й вимагають: «А я хочу!», «А того не хочу!», «Дай!», «Зроби!». Весь світ обертається навколо наших власних бажань.

І це стає катастрофою для сімейних стосунків. Сім’я не може бути щасливою, коли в ній панує філософія егоїзму та егоцентризму. Однією з головних причин проблем та руйнування сімей є те, що один або двоє партнерів шукають у шлюбі своєї і тільки своєї вигоди. Я хочу, щоб мене любили. Мені подобається, коли я поряд з ним (з нею), коли він (вона) мене обіймає, цілує. Я отримую насолоду від інтимних стосунків. Я почуваю себе захищеним у сім’ї. Я, я, я… Власне кажучи, нічого поганого немає в тому, коли все вищеперераховане ми знаходимо в сімейних стосунках. Біда, коли чекаємо тільки цього. Коли нас хвилюють лише власні інтереси та бажання. Коли нам байдуже, що при цьому відчуває він чи вона.

У Біблії є гарна поетична фраза, яку багато хто з віруючих знає і вміє тлумачити її духовний зміст. Але, напевно, для багатьох той духовний зміст настільки високий, що не наважуються втілити його в реальне життя. Апостол Павло каже: «Любов… не шукає тільки свого». Любити — це бачити перш за все не себе, а об’єкт своєї любові. Бачити його проблеми, відчувати його біль — це жити його життям.

Вважаю, що така життєва позиція — егоцентризм та пошук у шлюбі задоволення власних потреб — є, без перебільшення, головною причиною сучасних розлучень. А вона породжує інші, не менш руйнівні причини розпаду сімей.

Два барани на кладці

Пригадуєте відому казку про двох баранів, які зустрілися на кладці через струмок? Пам’ятаєте, як вони довго з’ясовували стосунки, сперечаючись, хто кому повинен поступитися дорогою? І, напевно, добре знаєте, чим все закінчилося.

Нерідко шлюб беруть, перепрошую, двоє баранів. Зустрівшись на життєвій кладці, ніяк не хочуть поступитися один одному. Відверто кажучи, така ситуація досить поширена і навіть природна. Двоє людей, які жили в різних світах, жили власним незалежним життям, раптом зустрічаються на вузенькій кладці. І нічого страшного в тому немає. Біда, коли вони, вже зустрівшись, не хочуть нічого змінювати у своєму житті. Коли верх бере отой божок «Я», коли вирішальним фактором є власні бажання, коли головним аргументом у суперечках стають фрази: «А в нас так не було!», «А мене мама так не вчила!», «А я так не звик!», «А я того не потерплю!» — перелік продовжіть самі.

Небажання поступитися своїми принципами, змінити звички, свій характер, усталений спосіб життя — це досить поширені причини конфліктів у сім’ї. І коли ніхто не збирається йти на поступки, це зрештою приводить до остаточного розриву стосунків. Обидва барани падають з кладки у воду.

Коли пазли не сходяться

Нині великого поширення набули картини-пазли, коли із сотень, а то й тисяч маленьких фрагментів потрібно скласти одну картину. Правда, там є одна особливість: ці фрагменти мають індивідуальні вирізи, які підходять лише для конкретних пазлів-сусідів.
Будувати сім’ю — це як скласти воєдино розкидані фрагменти звичок, характеру, вподобань, смаків. Для цього потрібні час, старання, уважність і терпіння. Пригадую, як одного разу я захопився складанням такої пазлової картини. Щоб закінчити її, знадобилося більше місяця. І пригадую, як мої маленькі діти, а пізніше онуки намагалися втиснути окремі пазли не на свої місця. Вони не сходилися ні вирізами, ні узором, але маленькі ручки вперто заштовхували їх туди.

Нерідко ми схожі на тих маленьких дітей, які намагаються як-небудь, якомога швидше скласти сімейну картину, не враховуючи того, що не всі «пазли» підходять один одному. Не всі характери сходяться, звички мають свої індивідуальні «вирізи», вподобання відрізняються «малюнком». І потрібні час, терпіння, уважність, щоб кожну деталь поставити на своє місце.
А з іншого боку, сімейне життя складніше за популярну гру. У сімейних стосунках є моменти, які не порівняєш з пазлами. Не все сходиться, як би хотілося. І багато чого потрібно змінювати. Потрібно шукати нові фрагменти, старі викидати. Дві долі, два характери з різними «вирізами», з різними «малюнками» потрібно шліфувати, підганяти, переписувати, перемальовувати. Щось викидати, від чогось відмовлятися, щось нове додавати. Це непросто, це важко, це часто боляче. Але конче потрібно.

Тому багато хто йде шляхом найменшого опору — просто не хоче пристосовуватися до особливостей партнера, не хоче змінювати себе і свій стиль життя. Той же егоїзм та самозакоханість не дозволяють принести в жертву свої звичні вподобання. І двоє людей або все життя живуть як чужі люди, або просто відпливають на своїх запасних кораблях до нових земель.

«Одружений клопочеться, як догодити своїй дружині»

Ще одна проблема шлюбу, яка витікає з егоїстичних позицій чоловіка чи жінки — це небажання брати на себе відповідальність та жертвувати собою.

Якось при розмові з чоловіком, яких в народі називають «старими холостяками», я запитав, чого він не одружується. Відповідь була відвертою та простою: «Ну, то ж як одружуся, треба і про жінку дбати, і про дітей, треба більше заробляти, недоспати, недоїсти. Навіщо мені ті проблеми». Так, цей чоловік добре зрозумів, що очікується від нього у шлюбі, тому й відверто не хоче брати на себе таку відповідальність, вважаючи за краще залишитися без сімейних проблем і самотньому.

Але є й такі, які, беручи шлюб, не хочуть зрозуміти цієї очевидної істини: бути одруженим — це брати на себе велику відповідальність. Якщо це чоловік — за фінансовий, духовний стан, за безпеку, матеріальну та емоційну забезпеченість. Якщо це жінка — за порядок та затишок в домі, за здоров’я та щасливе життя дітей. Це значить більше працювати, менше відпочивати. Це значить недоспати, пожертвувати чимось своїм, улюбленим. Це жити для когось і заради когось. Одним словом — це велика відповідальність. А от брати на себе відповідальність хочуть далеко не всі. Дехто перекладає цю відповідальність на іншого, дехто ігнорує її, ховаючи голову в пісок, як страус, дехто дратується: «Та відчепися ти від мене!»

Без особистої відповідальності годі чекати щасливого шлюбу. Щасливий шлюб — це почуття відповідальності як за дрібні побутові речі, так і за духовний стан родини перед Богом. Це пожертвувати власними інтересами заради інтересів коханої людини, це відмовитися від власного задоволення, щоб принести задоволення комусь. Це недоспати вночі через хворобу дитини. Це щось не купити собі, щоб зекономити на подарунок дружині, чоловікові чи дитині.

І, що головне, при справжньому коханні такі відповідальність та жертва не будуть заважкими, гнітючими чи тягарями — вони приноситимуть задоволення, бо це ж робиться для людини, яку я кохаю. Коли ж я думаю тільки про себе, жалію себе і плачу, як мені важко, сім’я і справді буде гирями на ногах, а звільнення від сімейних обов’язків — великим блаженством.


На протилежному березі трава зеленіша

Ще одним наслідком власного егоїзму та байдужості до потреб іншого стають проблеми в сексуальному житті, що призводять до подружніх зрад і розриву стосунків. Ще років 50-100 тому підняття подібної теми вважалося верхом непристойності. Нині ж мовчати про це означає ігнорувати величезну проблему, яка дісталася нам в результаті згаданої філософії свободи та самозадоволення. Сексуальна тема стає дедалі звичною в сучасному суспільстві, про це вже говорять не приховуючись і не червоніючи. Інтимні стосунки перейшли зі сфери високого кохання у сферу задоволення особистих фізичних потреб. Вгамувати статеву пристрасть є щось на зразок вгамувати спрагу чи голод. Тому-то буває, що чоловік чи жінка чекають в шлюбі саме цього: угамування власних статевих пристрастей. І коли не знаходять очікуваного — шукають задоволення збоку.

Будування сім’ї — це не тільки притирання характерів та звичок, це не тільки пристосування до смаків та вподобань коханої людини, це й гармоніювання стосунків і в ліжку. Даруйте за таку відвертість, але про це потрібно говорити. Бо практика показує, що переважна більшість проблем між чоловіком та жінкою починаються саме з цієї інтимної кімнати. Небажання зрозуміти один одного, налаштування на задоволення лише особистих пристрастей, ігнорування потребами партнера призводять до незадоволення сімейним життям загалом. Призводить до того, що він чи вона шукають на стороні те, чого не знайшли у шлюбі. Як кажуть, на другому боці берега і трава зеленіша, і чужа жінка миліша.

А серед християн це питання іноді стає особливо гострим через своєрідне табу на цю тему. Говорити про інтимні стосунки між чоловіком та жінкою вважається «недуховно» та грішно. І боляче, коли про це не говорять між собою навіть чоловік з жінкою. Коли це високе та хвилююче дійство, яке знайшло відображення навіть у біблійній книзі Пісні над піснями, зводиться до простого задоволення тільки власних фізичних потреб. Коли ігноруються почуття та стан партнера, коли байдуже, що відчуває той, хто стає в той момент з тобою одним тілом.

При всіх плюсах нинішньої свободи в усіх сферах життя, вона зіграла злий жарт із тими, хто насолоджується цією свободою. Вільна людина у вільному суспільстві, у вільних умовах самовираження виявилася залежною від самої себе. Від свого егоїзму. Від задоволення своїх потреб, які набувають неприродного характеру. І це руйнує сім’ї. Орієнтація на себе — найстрашніший ворог шлюбу. Найстрашніша думка — що десь там, у потаємній гавані стоїть корабель, на якому я можу переплисти на другий берег із зеленішою травою.

«Любов… не шукає тільки свого» (1Кор.13:5). «Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен для ближнього» (1Кор.10:24). Як на мене, це одне з головних правил шлюбу. Якщо його ігнорувати, можна довго плавати на своєму неспаленому кораблі під назвою «Я», пристаючи до одного, другого — десятого берега в пошуках зручної гавані. Врешті-решт цей корабель або загрузне на якійсь мілині, або життєві бурі просто потягнуть його на дно.

А ви вже спалили свого «рятівного» корабля?

Немає коментарів:

Дописати коментар