Загальна кількість переглядів сторінки

17 жовтня 2014 р.

За хліб, за мир, за Україну



«Стережися й будь спокійний, не бійся, а серце твоє нехай не м'якне через два залишки димлячих головешок…» (Іс.7:4).

Надворі знову багряна осінь. Пора підсумовувати весняну та літню працю. Пора підраховувати витрати та здобутки.  І — пора дякувати Богові за ще один врожайний рік.
Традиційно у цю пору в євангельських церквах відзначають Свято жнив, чи як ще кажуть, Свято подяки. Уже багато років поспіль Церква християн віри євангельської України переконує владу й суспільство в тому, що в Україні це свято варто було б законодавчо визнати вседержавним, як це є в деяких країнах. Церква вже має досвід проведення таких свят, щорічно проводячи Свято подяки або в Києві, або в обласних центрах.

Ще з першого разу такі Дні подяки традиційно проходили під гаслом «За хліб, за мир, за Україну». Мені особисто ці слова одразу сподобалися лаконічністю, точністю і переліком головних об’єктів, за які потрібно дякувати в час цього осіннього свята. Ніхто не скасовував цього гасла і цьогоріч. От тільки... Коли я, роздумуючи нас статтею, згадав про це гасло, раптом об нього спіткнувся. Ну, дякувати за хліб, за врожай — тут усе зрозуміло. А от як дякувати у непростому, ба навіть трагічному для України 2014 році за мир?


Зловив себе на такому: раніше багато хто з віруючих, і я також, традиційно і якось вже за звичкою дякували Богові за мир в Україні. Нині ж ми змінили формулювання: дякуємо за мир в нашому КРАЇ.

Так, на жаль, немає миру в нашій Україні. На скрізь, звичайно, в більшості областей, дякуючи Богові, спокійно, але є місця, де йде справжня війна. Вибухають бомби, лунають постріли. Гинуть люди. Збільшується потік біженців. Руйнуються міста й села. І це проблема і біль  не лише Сходу України. Чимало горя і смертей прийшло в доми і жителів Західної України.
За що дякувати Богові нині?

Що ж, непросте запитання. Вкотре ловлю себе на думці: добре дякувати Богові,  служити Богові коли все (вибачте за тавтологію) добре. А якщо раптом щось не так? Ми вже звикли, якщо не до ідеального, то до більш-менш спокійного, ситого, забезпеченого життя. А тут раптом отаке...

Згадав святкування дня подяки в наших українських церквах. Згадав, які вони багатющі за кількістю, якістю, різноманітністю овочів, фруктів, квітів та іншого, які неперевершені композиції у церквах та біля церков. Згадав красиві, правильні та величні молитви подяки Богові. І подумав: а як зараз святкують і чи святкують День подяки у  донецьких та луганських церквах? А якщо святкують, за що дякують?

Дзвоню до старшого служителя церков ХВЄ Донеччини єпископа Анатолія Бескровного. «Звичайно, святкуємо. Звичайно, дякуємо. Я живу не в зоні військових дій, але все одно якихось 40 кілометрів до лінії фронту. Тому дякуємо ще й за те, що нас обминула війна. Але є віруючі, які живуть «там». Зібрання в цих місцях практично не проводяться, лише окремі домашні групки, але й вони дякують Богові. За те, що залишилися живі, мають хліб. Не всі мають житло, багато руїн, але й у цій ситуації дякують Господу. Хтось втратив рідних і близьких, тут, звичайно, важко дякувати, але розуміють, що й таку ситуацію потрібно пережити, не нарікаючи на Бога. Як казав Йов, хіба ж тільки за добре потрібно дякувати. Звичайно, святкування у цьому році не таке яскраве та помпезне, як раніше, навіть столів не накривали, композиції з овочів та фруктів скромніші, але дякувати є за що».

Ще один дзвінок у Луганську область до місіонера і пастора Тараса Сеня (місто Свердловськ). Він один з небагатьох місіонерів, які залишилися в області. Далі працює, допомагає жителям Луганщини. «День подяки ми ще не святкували і не знаємо, чи будемо, бо немає для цього коштів. Крім того, не скрізь є можливості: служіння в молитовних домах не проходять через погрози з боку сепаратистів, віруючі збираються маленькими групками по хатах». Ставлю Тарасу провокаційне запитання: «А якщо й буде День подяки, за що будете дякувати Богові в умовах війни та політично-економічного хаосу?». «Перш за все потрібно дякувати за те, що в цій розрусі віруючі люди не помирають з голоду, маючи допомогу від одновірців. Це важливий момент в нашій ситуації. Нехай продуктів мало і вони не такі, до яких звикли, але вони є».
Мимоволі згадується популярна пісня, яка часто звучить на Святі жнив: «Если не станет овец в загоне и виноград не даст плода… И тогда я стану славить Господа Христа». Легко співати цю пісню в добрий, благополучний час під мирним небом і за столами, які гнуться від страв. Чи всі віруючі, яких тією чи іншою мірою торкнулася крило війни, зможуть натхненно і впевнено заспівати її нині? Можливо, це і є наш екзамен на вірність Богові?

На днях подяки, звичайно ж, багатойдеться про сіяння та жнива. Згадується крилата біблійна фраза «Що посієш, те й пожнеш». Що ж, наші батьки та діди руками атеїстично-радянської влади сіяли вітер, нині пожали бурю. Сіяли безбожжя, збираємо зло, неправду та жорстокість. І, напевне, недаремно у ці буремні останні місяці по цілій Україні, зокрема Східній, пронеслася хвиля «ленінопадів». Люди свідомо чи підсвідомо розуміють, що не варто сподіватися на добре, коли на головних площах міст християнської України стоять ідоли безбожжя.

Не знаємо, чим закінчиться військове протистояння на Східній Україні. Знаємо одне: християнин, у серці якого живе подяка Богові, матиме за що дякувати в будь-якій ситуації. Розумію, що це непросто, але саме в таких моментах гартується наша віра і довіра Богові. Наші батьки також ішли непростою дорогою. І штрафувати, і в тюрми саджали, і життям жертвували. Мені в молодості доводилося бути на Днях подяки, які відбувалися в лісі, подалі від кадебістських шпигунів. Але й досі пам’ятаю радість і особливий піднесений настрій служіння, пам’ятаю подяки Богові й за ці «лісові» богослужіння. Бо, як зауважив великий оптиміст і герой віри апостол Павло, ніщо в світі не здатне захмарити нашу радість в Бозі: «Хто нас розлучить від любові Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим.8:35-39).

А традиційне гасло? Що ж, гадаю, воно актуальне і цьогоріч. Є хліб, є мир, є Україна. І є Бог, який проведе нас через усі життєві негаразди.

Немає коментарів:

Дописати коментар