Соломонове кохання

«Було у Соломона жінок-княгинь сім сотень, а наложниць три сотні»
1 Книга царів 11:3

Ось стукіт в двері. Євнух на порозі.
І довгождано-трепетне: «Пора!»
Від щастя ворухнутися не в змозі,
І почуттів несказаних гора.

Цар Соломон запрошує на ложе!
Вона — кохана мудрого царя!
Чи правда це? Чи помиляюсь, може,
І мрія — вже не мрія, а мара?

Чи й справді щастя там її чекає?
Чи скаже їй: «Єдина ти моя!»?
Яка наївна: він їх сотні має,
Його любов — бурхлива течія.

…Ця черга і принизливе чекання,
Це виглядання з-за чиїхось спин…
Яке ж мізерне все-таки кохання,
Поділене на тисячі частин!

Ця посмішка натягнуто-нещира,
І цей тактовно здавлений привіт…
Я так давно та гаряче любила!
А ти коханню встановив ліміт.

Ти завтра іншій будеш говорити
Ті ж самі фрази.
Той же буде сміх…
А я…
          А ми…
                    Ми будемо, як діти,
В коштовних клітках вдавано радіти
Коханню, що поділене на всіх…