Загальна кількість переглядів сторінки

15 квітня 2012 р.

Ранок


І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший. (Буття 1:5) 
І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули... (Марка 16:2)

Над Всесвітом стояла ніч. 
Густа, тиха, спокійна. 
Бо не було нічого, 
що могло б порушити її одвічне мовчання. 
Та й Всесвіту, власне, не було. 
Була лише безодня. 
І Дух Того, 
Хто не має ані початку, ані кінця, 
ширяв над нею.

І одного разу Він промовив Слово. 
Перше слово серед ночі. 
І ніч, зіщулившись, 
відійшла далеко в глибини Космосу. 
Творець із гордістю та задоволенням 
дивився на плід Своїх рук. 
І назвав це небом та землею. 
І ночі вже не було. 
Був ранок — день перший...

А потім ще були ранки. Вони народжували нове та прекрасне. 
Вони насамкінець народили 
останній шедевр Творця — 
того, кого Єгова поставив господарем 
на Своїй землі.



І знову був на цій землі вечір, 
коли Людина посягнула на власність Творця. 
І знову настала ніч. 
Ще більш густа та темна. 
Вона міцно взяла в обійми Людину 
і повела геть з Едему...

І більше не було ранків... 
Ніч єхидно сміялася в лице обманутому, розгубленому Адамові.

...А потім знову було Слово. 
Воно стало плоттю. 
Воно жило серед жахної ночі. 
Ніч душила Його та ненавиділа. 
Вона ховала Його тонкі промінці від Людини, 
душила надію, яка спалахувала там, 
де ці промінці падали. 
Десь далеко над небокраєм сірів ранок. 
Погляди усіх живих були повернуті 
до ледь жевріючої лінії горизонту.

Але несподівано чорним круком упав вечір. 
Криваве тло неба 
затулював грубо обтесаний хрест. 
На ньому тремтливо згасав 
останній промінь Надії. 
І коли хижа тінь переможно накрила Череповище, Той, Хто не міг в ту мить 
з висоти Своєї величі дивитися на землю, 
покликав Свого Посланця 
з найважливіших доручень. 
— Іди туди, в ніч, 
до гробниці в єрусалимському саду, 
до тих, хто зараз плаче, і скажи Моє Слово.

Біля гробниці був відчай, 
страх та розгубленість. 
Здивовані обличчя, 
які не могли зрозуміти того, що відбувається. 
Страшний землетрус 
навпіл розірвав чорну скелю з хрестами. 
Тріщина обійшла всю планету 
і загубилася десь у глибині гробниці 
Йосипа Ариматейського.

...Земля здригнулася 
і повільно обернулася назустріч Сонцю. 
Над Череповищем рум’янилася вранішня зоря. Перші промінці 
ковзнули по голій маківці кривавого пагорба і несміло заглянули у порожню гробницю.

Ночі більше не було. 
Був ранок — день перший...

Перший день тижня. 
Перший день нової ери.



Немає коментарів:

Дописати коментар