Я — знаменитість
Я несподівано став знаменитим. Ну, звичайно, не світова знаменитість, але мою роботу помітили, просять дозволу використати, розповсюджують і тим самим рекламують. Ой, як приємно! Я маю на увазі фото, які зробив тиждень тому під час великої повені у Луцьку . Якраз тоді я опинився, як кажуть «в потрібний час в потрібному місці». Після розміщення фото в інтернеті, до мене звернулися декілька видань, зокрема 5 канал, за дозволом на використання моїх світлин у їхніх матеріалах. Ці фото навіть потрапили на першу сторінку «Української правди». Ще більше інтернетвидань використали їх без дозволу. Навіть демотиватори зявилилися. Ось така популярність, нехай невелика, нехай тимчасова, але все одно тішить власні амбіції. Але… Але в душі залишився якийсь гіркий присмак, якесь неприємне відчуття неприродності такої популярності. Так, мене помітили, про мене заговорили, я став відомим — але ЯКОЮ ЦІНОЮ!? Церква та місія, які потрапили у зону лиха і в об’єктив моєї камери, ще довго буд