Сьогодні мені - 50

Сьогодні мені 50. Визначна дата з присмаком суму. Можна оптимістично сказати: "Мені вже 50!", песимістично зітхнути: "Мені аж 50...". Я ж просто констатую: я мужчина в розквіті сил, у якого ще багато мрій, запалу та амбіцій. Так що ще повоюємо!

На мої п’ятдесят

Досипаю пісок у пісочний годинник,
Досипаю миттєвості в чашу століть.
Досипаю секунди, згортаю в хвилини...
А пісок все одно, як крізь пальці, біжить...

Затискаю скляне чорне горло руками,
Крізь яке пролітає піщинками час.
Затискаю щосили, до сліз, до нестями...
А піску — невичерпно-безмежний запас.

І лягає він жовтим могильним курганом,
Засипаючи мрії і радість життя…
Я чекав свою осінь, та тільки зарано
Щось прийшла на подвір’я... Якби ж то знаття...

Не досипати час, не спинити руками...
А тому у житті зупиняюся я...
І обтяжений думами, болем, роками,
Відпускаю свій час, як надвечір коня.

Відпускаю у трави, занурені в роси,
Де цвіркун захлинається тишею піль...
Там пропахли дитинством прив’ялі покоси
І крізь сон щось бурмоче знесилений джміль.

Тут літа спотикаються, час застигає,
Як отой над лугами молочний кисіль...
Я забув про годинник, коня розпрягаю —
То ж нехай попасеться, розвіє мій біль.

І нехай десь далеко піщини рахують
Не хвилини уже, а уламки століть,
Бо ж не просто летять —
                          вони душу шліфують,
Щоб вона не спіткнулась в часи лихоліть.

…Попасеться мій кінь на тих спогадах-травах,
Перекине пісочний годинник назад —
І Чумацьким узвозом назустріч загравам
Побіжить у багряно-сумний листопад...