Моральні закони без моралі

Перечитую Філліпа Янсі «Что удивительного в благодати». Вражаюча книга, вражаючі думки, здебільшого на грані єресі - але надивовиж логічні, неупереджені та біблійні.

Ось одна цитата:

«Государственная власть может запретить работу магазинов и театров по воскресеньям, но она не может провести богослужение. Она может арестовать и наказать убийц ку-клукс-клановцев, но не может излечить их ненависть и, тем более, научить их любить. Она может принять закон, который затрудняет развод, но не может заставить мужей любить своих жен, а жен — своих мужей. Она может поддержать бедных материально, но не может заставить богатых проявлять к ним сострадание и поступать справедливо. Она может предотвратить прелюбодеяние, но не похоть, воровство, но не алчность, мошенничество, но не гордость. Она может побудить человека быть добродетельным, но не святым».

Прочитав і це нагадало мені ситуацію в Україні та Росії, де приймається чимало законів у сфері моралі, направлених проти абортів, порнографії, пропаганди гомосексуалізму, реклами цигарок, алкогольних напоїв… Коли державні та релігійні мужі проклинають «безморальний Захід», який не хоче таких законів приймати… От тільки мене дивує те, що наші «істинно християнські»

держави по вуха загрузли в безаморальності, пиятиці, розпусті, лихослів’ї, лідирують за рівнем абортів, розлучень, корупції та злочинності. Дивує те, що моральна деградація зашкалює, коли спиваються цілі села, коли серед молоді найбільшим шиком вважається пройтися по вулиці з пляшкою пива, коли пересічний громадянин не може двох слів зв’язати без мату… Коли священнослужителі більше переймаються  персональними Мерседесами, політикою та мамоною, аніж духовним просвітництвом…

 Для чого ж тоді ці закони?