Загальна кількість переглядів сторінки

Показ дописів із міткою мораль. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою мораль. Показати всі дописи

21 лютого 2018 р.

«Християнський соціалізм» та радник десяти президентів


Сьогодні у моїй фейсбук-стрічці виділяються дві популярні новини: «Християнський соціалізм» Добкіна та смерть Біллі Грема. Їх об’єднує одне слово: християнський, але вони, по суті, з паралельних світів.



Що ж, мемоносному Добкіну не відмовиш у своєрідному почутті гумору. Перебігаючи як заєць (чи як шакал) з партії в партію, з фракції у фракцію, нарешті доріс до своєї партії. Соціалістичної. Бо ж — за соціальну справедливість. Те, що благородний за суттю соціалізм опоганився марксизмом, комунізмом, сталінізмом, маоїзмом Добкіну виявилося мало. Вершиною святотатства та цинізму стала приставка «християнський». Тут йому вдалося опоганити два поняття: як соціалізм, так і християнство. І в Добкінському поєднанні це стало гримучою сумішшю, яка запустила лавину мемів та насмішок. «Християнське спрямування — це буде те, що повертатиме в наше життя залізобетонні людські цінності, такі як сім'я, повага, взаємини між людьми» – зазначив нардеп. Під «залізобетонними цінностями» напевне, потрібно розуміти гундяєвське християнство, яке активно насаджується зараз на Сході України, яке проникає у свідомість через мас-медіа і через самі гундяєвські храми. Страшно від таких цінностей. Страшно від такого християнства. І від таких носіїв християнства.

30 червня 2015 р.

Територія розбитих вікон



«Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе» 
(Матвія 25:21).

Кожного разу, йдучи на роботу, я проходив мимо закинутого приміщення ще радянської їдальні. Воно знаходилося в центрі житлового масиву впритул до багатоповерхівки. Хтось його, видно, викупив, бо була зроблена спроба сучасного ремонту: поставлені нові пластикові вікна. На тому все й закінчилося, приміщення довго стояло без господаря. І от якось бачу — одне вікно розбите. Хоча не моє, але аж шкода стало — вікна величезного розміру, коштують недешево. А далі почалися дива: розбиті шиби з’являлися чи не щотижня. Через два-три місяці приміщення дивилося на людей лише порожніми рамами з жалюгідними уламками скла…

Мимоволі згадав відому «теорію розбитих вікон» — я став свідком реальної дії цього цікавого феномену. У чому ж він полягає?

23 вересня 2013 р.

Моральні закони без моралі

Перечитую Філліпа Янсі «Что удивительного в благодати». Вражаюча книга, вражаючі думки, здебільшого на грані єресі - але надивовиж логічні, неупереджені та біблійні.

Ось одна цитата:

«Государственная власть может запретить работу магазинов и театров по воскресеньям, но она не может провести богослужение. Она может арестовать и наказать убийц ку-клукс-клановцев, но не может излечить их ненависть и, тем более, научить их любить. Она может принять закон, который затрудняет развод, но не может заставить мужей любить своих жен, а жен — своих мужей. Она может поддержать бедных материально, но не может заставить богатых проявлять к ним сострадание и поступать справедливо. Она может предотвратить прелюбодеяние, но не похоть, воровство, но не алчность, мошенничество, но не гордость. Она может побудить человека быть добродетельным, но не святым».


Прочитав і це нагадало мені ситуацію в Україні та Росії, де приймається чимало законів у сфері моралі, направлених проти абортів, порнографії, пропаганди гомосексуалізму, реклами цигарок, алкогольних напоїв… Коли державні та релігійні мужі проклинають «безморальний Захід», який не хоче таких законів приймати… От тільки мене дивує те, що наші «істинно християнські»
держави по вуха загрузли в безаморальності, пиятиці, розпусті, лихослів’ї, лідирують за рівнем абортів, розлучень, корупції та злочинності. Дивує те, що моральна деградація зашкалює, коли спиваються цілі села, коли серед молоді найбільшим шиком вважається пройтися по вулиці з пляшкою пива, коли пересічний громадянин не може двох слів зв’язати без мату… Коли священнослужителі більше переймаються  персональними Мерседесами, політикою та мамоною, аніж духовним просвітництвом…

 Для чого ж тоді ці закони? 

6 серпня 2013 р.

Я — знаменитість

Я несподівано став знаменитим. Ну, звичайно, не світова знаменитість, але мою роботу помітили, просять дозволу використати, розповсюджують і тим самим рекламують. Ой, як приємно!

Я маю на увазі фото, які зробив тиждень тому під час великої повені у Луцьку. Якраз тоді я опинився, як кажуть «в потрібний час в потрібному місці». Після розміщення фото в інтернеті, до мене звернулися декілька видань, зокрема 5 канал, за дозволом на використання моїх світлин у їхніх матеріалах. Ці фото навіть потрапили на першу сторінку «Української правди». Ще більше інтернетвидань використали їх без дозволу. Навіть демотиватори зявилилися.

Ось така популярність, нехай невелика, нехай тимчасова, але все одно тішить власні амбіції.

Але… Але в душі залишився якийсь гіркий присмак, якесь неприємне відчуття неприродності такої популярності. Так, мене помітили, про мене заговорили, я став відомим — але ЯКОЮ ЦІНОЮ!? Церква та місія, які потрапили у зону лиха і в об’єктив моєї камери, ще довго будуть ліквідовувати наслідки природної стихії. Це влетить у добру копійчину. Деякі речі, зокрема архівні матеріали, не підлягають оціненню та заміні.

Що ж, ми живемо в час, коли чиясь біда стає знахідкою для ласої на сенсації публіки. Нерідко буває так, що випадковий свідок якоїсь трагедії: ДТП, стихії, нещасного випадку спішить перш за все не допомогти постраждалим, а встигнути зняти подію на відео чи фотокамеру і швиденько викласти в інтернет. Нині особливої популярності набули ролики з авторегістраторів, що фіксують жахливі аварії. І хтось стає знаменитим завдяки тому, що встиг відзняти чиюсь біду…

Але це сумнівна, а іноді навіть аморальна популярність. В журналістських колах час від часу виникають дискусії з приводу ситуацій, коли журналісти заради ефектного репортажу чи фото нехтують простими правилами людяності та взаємодопомоги. Згадаймо хоча б відому історію з присудженням Кевіну Картеру Пулітцерівської премії за фото стерв’ятника та помираючої від голоду дівчинки. Згадаймо короткометражний фільм «Одна сота секунди».

«Людина, яка налаштовує свій об’єктив лише для того, щоб зробити вдалий знімок дитини, що страждає, все одно, що хижак, всього лише ще один стерв’ятник» — писала популярна американська газета з приводу шедевра Кевіна Картера.

Я, звичайно ж, своїми знімками та їхнім драматизмом не дотягую до популярності маститих фотоакул. Але якось незатишно від думки, що зі мною асоціюються фото чиєїсь біди, чиїхось втрат. Я не хочу такої популярності. Я прикладатиму усі зусилля для того, щоб мене пам’ятали як людину, що принесла у чиєсь життя радість, оптимізм, впевненість. Я хотів би, щоб моя творчість, у якій хоча і присутні життєві негаразди, проблеми та горе, в кінцевому результаті дарувала читачеві чи глядачеві позитивні емоції, а не пригніченість.

Дав би Бог!

21 квітня 2012 р.

Велике закриття


17-20 століття з повним правом можна назвати Епохою великих відкриттів.

За той період людство дізналося про навколишній світ набагато більше, аніж за всю свою багатотисячну історію. А кінець 20-початок 21 століть вже можна було б назвати епохою Супервідкриттів. І не дивно — на нас ринула така лавина наукової та технічної інформації, у якій ми почуваємо себе, як плавець у розбурханому морі.

Але час, у якому ми живемо, без перебільшення можна було б назвати й епохою Великих закриттів. А взяв я цю фразу із казки російського дитячого письменника Григорія Остера «38 папуг» (сюжет саме цієї казки пізніше ліг в основу широко відомого мультфільму). Один з її розділів так і називається: «Велике закриття».

Розпочинається ця кумедна історія тим, що один із героїв Удав, дивлячись на кокосовий горіх, зосереджено роздумує: «Якщо його кинути угору, він впаде. Чому?» Згодом біля нього збирається чимала компанія, яка галасливо та дотепно вирішує це складне запитання. Особливо галасує Мавпа, бо Удав, намагаючись наочно показати суть своїх роздумів, кинув горіх угору і той упав мавпочці на голову. Мудрий Удав намагається пояснити: «Горіх упав за законом природи». Мавпа, чухаючи голову, заперечує: «Немає таких законів, щоб по голові бити». — «Є, і він каже, що все кинуте вгору, обов’язково впаде на вас». — «Це якийсь неправильний закон. Не потрібний нам такий закон. І звідки він взявся? » — «Був. З самого початку природи». Тут у дискусію вмішується папуга. Він авторитетно заявляє: «Ні, спочатку його не було. А потім його відкрив один мудрий чоловік. Одного разу цьому розумнику впало на голову яблуко — і він відразу і відкрив цей закон». І тут у Мавпи з’являється геніальна думка: «Відкрив? А чи не можна його якось закрити? Якщо воно відкривається, то і повинне закриватися!» Усі зосереджено думають над великою головоломкою: як то цей закон закрити, щоб більше по голові горіхами не било. Логіка проста: потрібно зробити все навпаки — якщо горіх впав на голову, то треба його кинути Удавові на хвіст, і тоді закон «закриється». Що і було без вагань зроблено. Горіх кидають з пальми на хвіст Удаву, який спочатку ойкає від болю, але згодом радісно вигукує з усіма на честь «великого закриття»...

8 березня 2012 р.

Круглий стіл на тему гендерної політики та ЮЮ


6 березня 2012 р. у м. Рівному відбувся круглий стіл присвячений проблемам гендерної політики та ювенальної юстиції. У конференц-залі приміщення обласної ради зібралися представники органів влади, прокуратури, громадські діячі, служителі церков різних конфесій, а також фахівці в галузі медицини, психології, педагогіки, юриспруденції тощо. Приводом для проведення круглого столу стало занепокоєння поступовим впровадженням в українське суспільство в процесі євроінтеграції явищ, що суперечать християнським цінностям і призводять до моральної деградації населення. Ініціаторами засідання були голова постійної комісії обласної ради з питань науки, освіти, культури та духовності Світлана Левицька, доктор педагогічних наук, професор Національного університету «Острозька академія» Василь Жуковський та президент Міжнародного Відкритого університету ім. В. Марцинковського Олександр Калабський.



Засідання круглого столу почала Світлана Левицька, привітавши усіх учасників і подякувавши за небайдужість до даної проблеми, адже багато з них подолали велику відстань, приїхавши з інших областей.