Загальна кількість переглядів сторінки

Показ дописів із міткою Київ. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Київ. Показати всі дописи

19 вересня 2017 р.

Свято подяки-2017: емоційно про емоції



Передивляюся стрічку новин у фейсбуці, переглядаю фотографії з Дня подяки, переслуховую виступ Ніка Вуйчича, перечитую коментарі та аналітичні матеріали про цю історичну подію. І стає сумно. Повертаюся до численних новин та публікацій під тегом R500, які наповнили християнський медіапростір і продовжують сипатися уже майже рік. І стає сумно. Повертаюся до своєї журналістської практики, коли мені доводилося збирати матеріали та брати інтерв’ю про певні історичні події. І стає сумно. Найгучніше у світі, навіть гучніше аніж у тій самій Європі, зокрема Німеччині, відзначаючи ювілей Реформації, ми так і не зрозуміли основного: нам гостро потрібна власна Реформація: особиста, на рівні місцевої громади, об’єднання, конфесії. Але ми бездоганні та безгрішні, ми чітко дотримуємося 5 solas, тому треба усі сили кинути на прозелітизм… І у святій простоті, в емоційному пориві настільки відриваємося від реальності, що мало впливаємо на цю реальність. Ми продовжуємо жити у своєму напівштучному світі, проводимо заходи під себе, тішимося ними, гордимося ними, мало звертаючи уваги на те, як усі ці наші дії сприймають «не наші».

Про що це я?

20 березня 2014 р.

Квіти на Майдані

Минулого тижня відвідав Майдан. Звичайно, це вже не той Майдан, який був у лютому, коли тут лилася кров. І навіть не той, у перші тижні після перемоги. Але й зараз він вражає якоюсь особливою атмосферою боротьби, гідності і свободи. Але одне враження ще довго буде володіти моїми почуттями. Напевне, ніколи не зможу забути цього незвичного видовища: барикади, шини, обгорілі дерева, будинки, купи бруківки, металу і мішків з піском, і — море квітів. За все моє життя я не бачив стільки квітів. Це щось особливе. Гадаю, що кожен українець (і не тільки) повинен бачити цей вражаючий вияв людської вдячності. Це одне із найяскравіших доказів того, що ця народна революція була справді народно та справедливою. Бо бандитам, як називає дехто майданівців, квітів не несуть. І тим більше — мільйони.

І як поет, звичайно, не міг не відобразити це враження у вірші.


Квіти на Майдані

27 лютого 2014 р.

Уроки Майдану



Увага цілого світу в останні дні прикута до України. Не здивуюся, коли з часом слово «Майдан» увійде у лексикон інших мов без перекладу. На наших очах в Україні сталося щось надзвичайне. Я використовую слово «щось», бо нині важко знайти відповідне слово, щоб охарактеризувати те, що відбулося за останні три місяці. Ситуація змінюється настільки стрімко, що годі щось прогнозувати навіть на один день наперед. Не знаю, якою буде Україна на момент, коли газета дійде до читача, але вже те, що є сьогодні, варте того, щоб над ним серйозно замислитися.
Історикам та аналітикам ще довго доведеться аналізувати майданівські події та робити відповідні висновки. Далеко не все зрозуміло й далеко не все так просто, як здається. Але вже зараз ми маємо право на те, щоб робити з останніх подій відповідні висновки.

Коли я слідкував за лютневими подіями на Майдані та в Україні в цілому, мене не покидало відчуття, що до мене промовляє Сам Бог. Навіть не промовляє — кричить! Не знаю, як вам, але мені цей голос був настільки потужним, що змусив мене не лише переосмислити своє християнське бачення, але й у чомусь покаятися.

Отже, які уроки Майдану ми маємо вже сьогодні?

Урок перший