Загальна кількість переглядів сторінки

20 березня 2014 р.

Квіти на Майдані

Минулого тижня відвідав Майдан. Звичайно, це вже не той Майдан, який був у лютому, коли тут лилася кров. І навіть не той, у перші тижні після перемоги. Але й зараз він вражає якоюсь особливою атмосферою боротьби, гідності і свободи. Але одне враження ще довго буде володіти моїми почуттями. Напевне, ніколи не зможу забути цього незвичного видовища: барикади, шини, обгорілі дерева, будинки, купи бруківки, металу і мішків з піском, і — море квітів. За все моє життя я не бачив стільки квітів. Це щось особливе. Гадаю, що кожен українець (і не тільки) повинен бачити цей вражаючий вияв людської вдячності. Це одне із найяскравіших доказів того, що ця народна революція була справді народно та справедливою. Бо бандитам, як називає дехто майданівців, квітів не несуть. І тим більше — мільйони.

І як поет, звичайно, не міг не відобразити це враження у вірші.


Квіти на Майдані

Щоб жити, потрібні сонце, свобода і квіти.
Ганс Крістіан Андерсен

Тут — барикади. Шини та бруківка.
Мішки з піском, залізно-ржавий ліс.
Немов стара воєнна кіноплівка
Історію покликала на біс.

Отут у полум’ї народжена свобода
Учора гордо йшла на повен зріст.
Тут вільне племя юно-безбороде
В огні кувало у майбутнє міст.

А нині тут весна. І — барикади.
І натовпи людей — ожилих і живих.
Музей свободи, мужності і — зради...
І спогади про «наших» і про «тих»…

Стоїть будинок чорно-омертвілий,
В порожніх вікнах — обгорілий крик...
Вчорашнє пекло —  нині зеленіло
І червоніло в полум’ї гвоздик.

Немов на прощу: бідні та багаті,
Ішли з Донецька, Києва, Карпат…
Квітчастий килим на бруднім асфальті
За перського дорожчий устократ.

Вже не було куди лягати квітам. 
А люди їх несли, несли, несли...
Майдан, що мав приречено згоріти,
Повстав, як фенікс, квітами з імли.

Мільйони квітів. Мов снопи. В коліно.
Сердечне «дякую» і болісне «простіть».
В них сльози матерів і посмішка дитини,
І вдячність поруйнованих століть.

Майдан зацвів. У квітах барикади.
Лампадки тихо скапують слізьми...
Якщо змогли в цім пеклі дати ради,
То й після пекла лишимось людьми.

От тільки б не забути, не втоптати
Це море  квітів в попіл барикад.
Спитаються — і нам відповідати
І за хрущі, і за вишневий сад,

За рідний край, за батька і за сина,
Що оросили кров’ю мирний лан,
За квіти, що поклала Україна
На той пропахлий волею Майдан.





Немає коментарів:

Дописати коментар