Загальна кількість переглядів сторінки

24 березня 2014 р.

Бачити людину



Поштовхом до написання цієї статті стало бурхливе обговорення у протестантському інтернет-середовищі на початку цього року однієї інформаційної замітки. У ній йшлося про те, що в одній з євангельських церков Москви на різдвяні свята було показано дитячий спектакль. Дуже гострої і навіть обурливої критики ця новина «удостоїлася» тому, що спектакль був не на біблійну чи євангелізаційну тему, а розповідав про хлопчика, «которому, в Рождественскую ночь, во сне, было показано то, каким он был, как он выглядит со стороны сейчас и какое будущее его ждет. Проснувшись, мальчик решил полностью измениться и стать добрым, отзывчивым и любящим сыном и братом...»

Я не збираюся обговорювати питання щодо того, чи доречні в церкві спектаклі. Це інша тема. Мене «зачепив» один коментар. «Зритель воспринял суть спектакля следующим образом: мальчик был плохим, увидел со стороны свое настоящее и будущее, решил стать хорошим. Но дело в том, что суть спектакля не должна быть такой! Ни у автора репортажа, ни у детей, ни у их родителей не должна была остаться в голове такая идея. Потому что это анти-Евангелие. Суть Евангелия не в том, чтобы человек, увидев свое настоящее и будущее, «решил полностью измениться и стать добрым…» Іншими словами, автор хоче сказати, що все, у чому немає розповіді про Христа як Спасителя і заклику до покаяння — це єресь, і християнин не повинен цього пропагувати.

Поки що залишмо спектакль та духовні баталії, які розгорілися навколо нього. Гнівні коментарі підштовхнули мене до роздумів над проблемою, яка, на жаль, є в євангельських християн і яку чітко висловив згаданий автор. Багато християн недовірливо  ставляться до всього, у чому немає прямої згадки про Ісуса та Його вчення про спасіння. Будь-яка книга, пісня, фільм, спектакль, картина, вірш автоматично стають «мирськими» та «диявольськими», якщо там немає таких слів, як Бог, спасіння, покайтеся, жертва Христа і т. ін. Твір може стверджувати хороші речі, закликати до чогось високого, доброго, будівного, може допомогти людині змінитися на краще, але без отих євангельських слів він не вартий уваги.

Безперечно, ніхто не ставить під сумнів твердження, що для християнина основне завдання — розказати людям про Христа та дорогу спасіння. За будь-яких обставин, будь-якими засобами віруючий повинен говорити про Спасителя. Але чи повинне оте головне завдання ігнорувати менш важливі, але хороші та благородні за суттю речі? Повернімося до коментаря щодо спектаклю. Автор правильно визначив його тему: хлопчик побачив свої недоліки й вирішив їх виправити. Хіба в цьому є щось погане? Хіба погано, коли людина через ту чи іншу обставину стає кращою, добрішою, вихованішою? Ах, тут немає Христа й покаяння! І це є величезною проблемою для деяких християн. Вони настільки захопилися євангелізацією та свідченням про Бога, що забули про елементарну людяність. Вони в людях навколо бачать лише ГРІШНИКА, а не ПРОСТО ЛЮДИНУ.

Звичайно, мені теж хочеться, щоб якомога більше людей прийшли до Бога, залишили гріховне життя і стали жити по-новому. І Бог цього хоче. Але, на жаль, ще є багато неспасенних. Ми серед них живемо, з ними працюємо, спілкуємося. Скажіть, чи хотіли б ви, щоб оті «невіруючі» усі були злочинцями, злими, жорстокими, невихованими? На щастя, серед грішників є чимало хороших людей, законослухняних громадян, зразкових сім’янинів, чемних сусідів і чесних працівників. Хіба це погано?

Одна віруюча жінка розповідала про свої враження від розмови в колі віруючих. Вона прийшла в церкву в дорослому віці, коли діти були повнолітніми. Розповідаючи про своє «невіруюче» життя, вона сказала, що її доньки виростали чемні, виховані, ніколи не були на дискотеці, натомість багато читали хороших книг. «Як, були в світі й ніколи не були на дискотеці?» — з величезним здивуванням запитали співрозмовники. «Знаєте, — пізніше ділилася ця жінка, — з подібною ситуацією я стикалася не раз. Чомусь багато євангельських віруючих вважають, що усі, хто поза церквою, — розбещені, блудники, п’яниці, ну, словом, неповноцінні люди. В моїй родинні будо гарне виховання і діти виросли хорошими людьми, навіть не знаючи Бога».

Так, ще є такі помилкові стереотипи, коли християни вважають, що всі, хто не вірить в Бога, аморальні, зіпсовані й тільки покаяння може їх зробити людьми. Часто можна чути проповіді про те, що покаяння відразу робить людину хорошою, вихованою, чемною. Це далеко не так. Нерідко можна бачити віруючих, які своєю поведінкою гірші за невіруючих. І спасенна людина може бути грубою та невихованою. Тому так важливо в церкві не тільки говорити про спасіння, але й вчити елементарній порядності, виховувати не лише громадянина Божого царства, але й виховувати ЛЮДИНУ.

Головною місією Христа було спасти людей від гріхів. Він виконав це завдання. Але ця висока та благородна мета не завадила Йому в людях, із якими Він зустрічався на земних дорогах, бачити просто людей. Пам’ятаючи про головне, розповідаючи їм про дорогу до спасіння, Він не забував і про їхні проблеми, які не мали прямого стосунку до спасіння. Він бачив їхні хвороби, бачив, коли вони були голодні, бачив їхні сльози — і допомагав, не вимагаючи за це каятися. А в нас іноді бувають ситуації, коли дехто з «євангелістів» жаліється: «От невдячні які: ми їм стільки допомогли і гуманітаркою, і фінансово, і від наркозалежності допомогли звільнитися, від п’янства, а вони так і не покаялися…» Так, боляче, що не зустрілися з Богом, але хіба ці зусилля зовсім намарно? Хіба те, що людина стала просто кращою, добрішою, успішнішою, стала врешті-решт ЛЮДИНОЮ, не варте, щоб їй допомагати?

Якось їхав своїм автомобілем зі знайомим віруючим. По дорозі нас зупиняють дві жінки. «Зупинися, — звертається до мене, — гарна нагода про Бога сказати». Хороший мотив? Звичайно! Але мені подумалося: «А якщо б не сказали про Бога, а просто хорошу справу зробили, просто підвезли, це хіба погано?» Так, іноді буває що віруючий робить добру справу невіруючому тільки для того щоб його покаяти, а не просто заради доброї справи.

У 25 розділі Євангелії від Матвія Христос промовляє цікаві слова, які іноді ставлять віруючих в тупик, бо, на перший погляд, суперечать євангельському вченню про спасіння виключно через віру. Бог говорить грізні слова на адресу тих, які нічим не допомагали ближнім: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь… Я голодував був — і не нагодували Мене, прагнув — і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був — і не прийняли ви Мене, був нагий — і не зодягли ви Мене, слабий і у в’язниці — і Мене не відвідали ви. Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи у в’язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!» (Мт.25:31-46). Тут немає жодного слова про євангелізацію, про спасіння душі, вирок виноситься на основі того, що віруючий не бачив простих життєвих потреб свого ближнього. Чи не занадто вимогливо? Зовсім ні, саме так випробовується наша віра й наша любов до ближнього. Наше покликання як християн не тільки в тому, щоб спасти душу, але й просто стати добрим самарянином для того, хто має якусь тимчасову проблему. Просто нагодувати. Просто одягнути. Просто сказати добре слово. Просто поставитися до нього як до людини.

У кожній людині, незалежно від освіти, соціального стану чи ступеня гріховності, є душа, успадкована від Самого Творця. У кожного є совість, яка підсвідомо підказує, що добре, що погано. І якщо навіть у найзапеклішого злочинця, п’яниці, грубіяна зачепити чимось добрим та доброзичливим струни душі — ця душа може відгукнутися добром та бажанням виправитися. Може, небо й не здобуде нового громадянина, але на землі все-таки однією хорошою (з людського погляду) людиною стане більше.

Так що я не погоджуюся з автором гнівного коментаря щодо «неєвангельського» спектаклю. Звичайно, усьому свій час і всьому своє місце. Наші євангельські церкви мають свої традиції проведення богослужінь, і це потрібно враховувати. Певна річ, за краще, коли на Різдво говорять про Різдво. Але навіть якщо наші дії та зусилля не приводять грішника до покаяння, а роблять його кращим, чимось реально допоможуть йому — це також Євангелія. Якщо так звані «неєвангельські» засоби змусять людину зупинитися, задуматися над своїм життям та поведінкою, змусять щось змінити на краще, хіба це не результат? І хіба це не може бути першим кроком до найважливішого та найгероїчнішого вчинку в житті — до покаяння перед Богом?

Журнал "Благовісник", 1,2014


Немає коментарів:

Дописати коментар