Загальна кількість переглядів сторінки

Показ дописів із міткою смерть. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою смерть. Показати всі дописи

5 грудня 2018 р.

Нерозумні




Новинні стрічки багатьох світових ЗМІ наприкінці листопада цього року розповсюдили повідомлення, що на одному з індійських островів від стріл місцевих жителів загинув американський місіонер. Те, що християнські працівники у своєму служінні ризикують життям, далеко не новина. Однак у згаданій пригоді є одна важлива обставина: поведінку молодого місіонера не можна було назвати розумною. Він свідомо йшов на майже вірну смерть.

Отже, коротко про трагедію.

15 березня 2018 р.

Куди пішов Хокінг?




Вчора пішов Стівен Хокінг. Пішов громадянин Всесвіту, міцно прикутий до Землі. Людина, яка стала легендою. Яка довела, що і в безпомічному тілі може жити сильний здоровий дух. Людина, яка, сидячи в інвалідному кріслі, заглянула у чорні дірки. Яка насмілилася привідкрити таємничу завісу Космосу. Яка в паралізованому стані відчула що таке невагомість. Можна було б приводити ще безліч позитивних епітетів в адресу тепер уже покійного генія…

17 грудня 2012 р.

«Пам’ятайте наставників ваших…»


У жовтні цього року пішов з життя голова Волинського обєднання церков ЄХБ Володимир Чайка. На прохання редакції журналу "Волинь християнська" написав статтю з приводу цієї сумної події. 

Помер Володимир Григорович Чайка...

Смерть настала несподівано та невчасно. І хоча, враховуючи давню хворобу, можна було передбачити таке, але смерть завжди несподівана. Ми, незважаючи на земні обставини, все-таки живемо надіями на краще, навіть у найгірших ситуаціях. Тому часто буваємо розгублені, а іноді навіть ображені на Бога, коли стається найгірше.

Саме так одного разу сталося з одним чоловіком. Звичний хід життя та служіння обірвала несподівана смерть дорогої та близької йому людини. Більше того: смерть ця взагалі була безглузда, невчасна та незрозуміла. Більше того: ця смерть ставила великий хрест на усьому майбутньому великої кількості людей, які співпрацювали з покійним. Усі вони повірили в нього, довірили йому своє майбутнє. Заради нього вони залишили свої заняття, хтось пожертвував непоганим бізнесом, хтось змушений був залишити родину. Він для них став не просто керівником, вони шанобливо називали його Наставником. Їм було з ним добре. Він не стільки вимагав від них віддачі, не стільки був начальником, скільки сам служив їм. Він їх годував, охороняв, вчив, підбадьорював і, головне, — обіцяв успішну кар’єру, вони вже бачили себе високими посадовцями.

І от — несподівана смерть. Це стало шоком для усіх. Особливо для нього, героя нашої розповіді. Він був одним із наближених до Наставника, він, як ніхто, розумів його і, як ніхто, розраховував на прихильність шефа в майбутньому. Він навіть був готовий за нього на смерть. Саме так: на смерть. І він навіть доказав це, коли Наставнику грозила смертельна небезпека.

І тут відбувається щось незрозуміле.

20 березня 2012 р.

Коли я не розумію Бога


Вчора нашу родину спіткало велике горе: загинув 31-річний чоловік моєї двоюрідної сестри. Загинув, безглуздо і страшно - пішов на зимову (в березні, при температурі 15 тепла!) рибалку, весняний лід не витримав, він опинився у крижаній воді. Товариш, який залишився на березі, чим міг допомагав йому, але все марно...



Увечері, приїхавши до вбитої горем дружини та батьків, ми чим могли потішали їх. І в ході розмови, мій батько з висоти літ та життєвого досвіду, через сльози давав поради:"Моліться, діти! Завжди моліться! Просіть в Бога захисту та допомоги скрізь: в дорогу, на роботу, на будь-яку справу. Ми, батьки, завжди молимося за всіх дітей та внуків, знаючи, що вони не завжди дотримуються цього правила..."

Що ж, заперечити тут нема чим. Батьки, дійсно,  праві. Без молитви не повинно бути жодного кроку. Але!!! Але часто є моменти, які не вкладаються у рамки, на перший погляд, простої істини: "Помолився - Бог допоміг". Дружина загиблого сказала: "Буквально за хвилин 10-15 до трагедії я з ним ще говорила по телефону. Він сказав, що кльову немає, збираються додому. Каже, поснідали на березі, помолилися, залишилося лише снасті забрати з льоду”. Не вдалося... Ще довго Віталій борсався, ламаючи кригу, проплив метрів 5-6, до берега залишилося якихось 4-5 метрів - і не доплив... Мені згадуються численні випадки, коли віруючі люди щиро молилися перед дорогою чи якоюсь іншою справою - і потрапляли у трагедію. Згадався випадок кількарічної давнини, коли група людей на машині їхала з молитовного зібрання - і всі загинули при зіткненні з поїздом...

Дії Бога які я не розумію. Відповіді Бога, які не вкладаються в звичну духовну схему. Випадки, які, здавалося б, суперечать Божим обітницям. Саме таким є наше життя. Але це не причина розчаровуватися в Бозі. Не причина зрікатися Бога. І коли мене мучать запитання, які свого часу мучили Івана Хрестителя: "Чи Ти Той...", мене зміцняє відповідь Ісуса: "Блаженний, хто спокуси про Мене не матиме". Ісуса, який свого часу з болем та мукою гукав у зачинене небо: "Боже Мій Боже, чого Ти Мене залишив?.."