Безбожні плоди безбожної п’ятирічки

В інтернеті останніми днями широко обговорюється чергова річниця: цього разу з області безбожництва. 80 років тому Радянський Союз почав активну, широкомасштабну акцію (читай: війну) проти релігії, проголосивши «безбожну п’ятирічку».

Не буду торкатися деталей та особливостей цього резонансного заходу: все це легко можна знайти в інтернеті. Просто ця річниця розбудила в мені спогади, які вже забуваються, але які ніколи не зникнуть з пам’яті.

Жахливих 30-х я, звісно, не знаю: держава виховувала мене я у 70-80 роках, коли гулаги стали надбанням історії. Але неприємні спогади залишилися й досі. І згадуючи свої шкільні роки, я не перестаю дивуватися диявольському винахідництву комуністичної ідеології. Я пригадую оте роздвоєння, яке виникало в моїй дитячій душі: з одного боку я розумів істинність того, що мене вчили вдома і в церкві, а з другого — мені так не хотілося бути білою вороною та об’єктом насмішок, тиску та гонінь. Тому якоюсь мірою я розумію тих, кого атеїстична пропаганда зуміла перетягнути на свій бік. Але причина того, що багато хто ставав «безбожником», була не в тому, що молодь зрозуміла «несерйозність» віри в Бога, а в тискові, який чинила ідеологія на усіх рівнях. Фактично це було «духовне рабство», коли власть імущіє батогом та пряником змушували людей жити та думати так, як вимагає господар. В тому і була одна з головних причин розвалу безбожної імперії: так як вона була штучною, трималася на примусові, страхові та насильстві, а не на переконаннях, при найменшому послаблені вона розсипалася як карткова хатина. «Безбожна п’ятирічка» ганебно провалилася…

І ще одне. Запам’яталася фраза: «Їхнє покоління скидало з храмів хрести та руйнувало храми; тепер вони дивуються, чому в нашому поколінні, їхніх дітях, немає нічого святого». Так що бур’ян на полі сучасного суспільства — це в значній мірі плоди безбожної п’ятирічки.

І таке враження, що ця п’ятирічка розтягнулася аж дотепер…