«Людина»

Сусід збирається до млина. На підводі лежать мішки зі збіжжям, запряжені коні готові в дорогу. Але раптом, щось згадавши, господар гукає:

 — Гей, жінко, винеси-но мені пляшку самогону в дорогу, щоб з млина їхав, як людина...

Жінка, звичайно ж, винесла. І відразу уява малює звичну для нашого часу картину. Дорогою вихилясами їде підвода, на ній — захмелілий господар. Посоловілі очі не впізнають зустрічних, неслухняні руки шарпають за віжки, полохаючи бідних коней, час від часу з-поміж мішків чути якесь бурмотіння. Ось і подвір’я, з якого кілька годин тому господар виїжджав ще «не людиною». Тріщить паркан: не вписався у поворот. Злякані коні мчать прямо на хлів. З підводи доносяться прокльони і «побажання» на адресу жінки, що вибігла на гармидер, на коней, на матір і на самого Бога.

 Приїхала «людина»!

Біблія, розповідаючи про створення людини, зауважує, що Творець, закінчивши цю працю, сказав, що «вельми добре воно!» Людина виявилася настільки прекрасною і досконалою, що навіть Сам Бог замилувався нею. Але сатана позаздрив цьому — і людина перестала бути Людиною. Залишився лише жалюгідний образ колишньої краси і довершеності. Але дияволові і цього замало. Він і далі марнує образ Божого творива руками самої ж людини. І затьмарений розум бачить лише свій ідеал «справжньої людини» — захмелілої, з цигаркою в зубах і в обіймах чужої жінки...

І на цьому тлі ще більше стає зрозумілим прихід Христа на землю: Бог не міг дивитися на цей, знівечений гріхом образ людини. Він не міг знайти серед Свого творіння нікого, хто став би уособленням загубленого образу Адама, став прикладом для інших. І тоді Господь посилає Того, про Кого Пилат сказав: «Оце Людина!»

На жаль, тисячі представників роду людського не бачать цього величного образу Боголюдини. І як глузування над Розп’ятим звучать сьогодні слова: «А я що, не людина, що й випити та погуляти не можна?!»

 Господи, яка велика Твоя любов, що Ти любиш навіть таку «людину»!