Великий мандрівник

«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець» (Єв.11:8-10).

Для віруючих людей Авраам є не лише земним батьком єврейського народу і духовним — усіх віруючих загалом. Його ще можна було б назвати прабатьком усіх земних мандрівників, кінцева ціль яких — потойбічне життя. Той, кому Всевишнім були обіцяні величезні земні багатства: територія, користування щедрими природними ресурсами, величезне та могутнє потомство — не отримав усього цього, все життя промандрувавши навколо обітованої землі та ставши своєрідним символом пілігрима без батьківщини. Ми розуміємо, що Бог, звичайно ж, не обманув Свого улюбленця, обіцяне отримали нащадки Авраама (правда, через свою неслухняність і порушення договору часто втрачали ці дарунки). Але для нього особисто мандрівне життя виявилося своєрідним екзаменом на вірність Богові. Він з честю його витримав, ставши гарним прикладом не лише для своїх кровних нащадків, але й для усіх віруючих.


Автор Послання до євреїв акцентує увагу на тому, що Авраам свідомо, без нарікань, терпляче чекав обіцяного, знаючи, що за свого життя його не отримає. Але, разом з тим, поводився так, ніби вже володів Господніми дарунками. І Слово Боже називає таку поведінку просто – віра. Тому-то цей патріарх і до нині є яскравим прикладом віри в Божі обітниці.

Тож не дивно, що й сьогодні, проповідуючи, співаючи, розповідаючи про Царство Боже, про небеса, ми часто згадуємо Авраама – людину, яка провела своє довге життя у мандрах до обітованої землі. Ми порівнюємо до нього себе, земних жителів, яким Христос так само пообіцяв небесні оселі. Ми так само, як Авраам, ще не отримали їх реально, вони – попереду, але вірою ми ніби вже там. «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини» (Євр.11:13,14). Коли ми читаємо ці слова, нам здається, ніби вони про нас, земних мандрівників у Небесний Єрусалим.

Але часто доводиться задумуватися над тим, як же поводитися нам, тимчасовим жителям землі, йдучи земними дорогами. Мається на увазі, чи маємо ми право думати і про теперішню, хоча і тимчасову вітчизну, чи не буде зрадою неба, коли турбуватимемося й про земне.

Щоб правильно відповісти на це запитання, доречно було б звернутися до того ж Авраама. А як проводив свою мандрівку Великий Мандрівник? Чи нехтував він тимчасовими, менш важливими речами заради досягнення високої мети?

І так, і ні.

Пройдімося ж і ми земними стежками людини, яка «бажала кращої, цебто небесної» країни.

Як не дивно, але Авраам аж ніяк не був схожий на класичного, звичного для нас пілігрима. Зазвичай ми уявляємо приходька та мандрівника одягнутого в простий, іноді навіть бідний одяг, з невеликою торбиною на плечі, який не знає, де буде сьогодні ночувати і чим вечеряти. Ні, Авраам аж ніяк не вписувався в цей образ. «І Господь Авраама поблагословив був усім… Господь щедро поблагословив мого пана, і він став великий. І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли» (1М.24:1,35). Великий пілігрим був дуже багатою людиною! Ми не знаємо точних цифр цього багатства, але епітети «щедро благословив», «став великий» говорять самі за себе.

Ще один цікавий момент. Коли в околицях содомських сталася війна, в результаті якої Лот з родиною були взяті в полон, Авраам вирішив визволити племінника. Для цього він зібрав усіх чоловіків, які були в його домі та які могли воювати. І як ви думаєте, скільки їх виявилося? Триста вісімнадцять! Ціла військова частина з працівників однієї людини! Прості підрахунки кажуть, що разом з немічними, які не могли тримати зброю, дітьми, жінками, на Авраама працювали півтори-дві тисячі чоловік. Оце так мандрівник!

Так, ми повинні визнати, Авраам був далеко не бідною людиною. Він не цурався земних багатств і навіть комфорту, наскільки це було можливим у його ситуації. Він жив повноцінним земним життям, розводячи отари, торгуючи, отримуючи прибутки й життєві радості.

Виходить, і ми, віруючі в Бога Авраама, також маємо право жити, як і той герой віри? З одного боку, можна було б дати ствердну відповідь. У всякому разі, Біблія не вчить, що земні надбання є гріхом. У Слові Божому не знаходимо підтверджень популярній серед деяких християн думці, що віруючий повинен з відразою ставитися до всього земного і вести аскетичний, навіть бідняцький спосіб життя. Але багато місць Євангелії застерігають нас від небезпеки захопленням земним багатством та земними насолодами. Про це говорив Ісус Христос, цьому вчили апостоли. Коли людина йде в якомусь конкретному напрямку, має якусь мету, важливо не розпорошуватися на другорядні речі. Це може дорого коштувати, може затримати в дорозі, збити з правильного напрямку, може потягнути в бік, а то й назад.

А як же Авраам?

А він і тут є гарним прикладом людини, яка має перед собою високу ціль і залишається вірною їй в будь-якій ситуації. Не будемо зупинятися на деяких моментах, які виявляють чисто людську слабкість героя віри і, м'яко кажучи, не роблять йому честі. Помилки були і в нього. Але, загалом, Авраам показав взірець пілігрима, який, будучи реально багатим, не був у той же час обтяженим цим багатством. Він не чіплявся за нього як найбільшу цінність, воно не було самоціллю, а лише додатковим благословенням Бога, у Якого повірив.

Згадаймо ситуацію з пасовиськами, які не могли поділити Авраамові та Лотові пастухи. За всіма правилами підприємництва, потрібно хапатися за умови, які найкраще підходять для розвитку бізнесу. Авраам же готовий пожертвувати прибутками, надаючи іншому право вибрати кращу територію заради миру та спокою. Він розуміє, що додатковий десяток-два овець чи верблюдів не вартий того, щоб сперечатися по дорозі до казкової країни. Він не спокусився проживанням у стабільному, багатому та перспективному Содомі. Він добре пам'ятав – Бог обіцяв йому Свою землю і, коли потрібно, Він її дасть особисто.

Інший випадок. Здобувши перемогу в уже згаданій війні, Авраам тріумфально повертається додому. Цар содомський готовий віддячити сусідові чим завгодно, адже врятоване його життя, багатство і царство. Але Авраам принциповий: «Від нитки аж до ремінця сандалів я не візьму з того всього, що твоє». Гарна нагода збагатитися, але Божий слуга розуміє: не та ситуація, щоб користатися нею задля власної вигоди. Він не хоче в мандрівці до високої мети бути зв'язаним залежністю від людської милості. «…щоб ти не сказав: збагатив я Аврама». Так, Авраам був багатий, але не завдяки комусь чи чомусь, а завдяки Господньому благословенню. Багатство було наслідком не стільки Авраамової підприємливості (хоча, звичайно, він її мав), не стільки вдало й хитро спланованим бізнес-планам, скільки подарунком Бога Єгови за відданість та довіру. Подібна ситуація була й в іншого мужа Божого – Єлисея, коли він відмовився від подарунків Наамана.

«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться», – вчив Христос. Це й був девіз Авраама. Саме тому він і названий героєм віри. Саме тому він є прикладом для нащадків. І для нас з вами.

Нерідко буває, що, проповідуючи, співаючи про небесну країну, ми надто міцно тримаємося за країну земну. Ні, не гріх жити добре і заможно, біда, коли заможність, як гора, закриває дорогу до вічного неземного царства. Коли багатій, як верблюд, намагається пролізти крізь голчине вушко. «Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі» (Фил.4:12), – сказав ще один герой віри, апостол Павло. Так, це велика мудрість – жити в різних ситуаціях, комфортних і не дуже, не втративши головного земного орієнтира – небесної країни, приготованої Господом особисто для нас.