Загальна кількість переглядів сторінки

Показ дописів із міткою небо. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою небо. Показати всі дописи

31 березня 2015 р.

"Дивлюся в небо. Там, у вишині"



*  *  *

Дивлюся в небо. Там, у вишині,
Мій найрідніший Всесвіту шматочок.
В чужій, буденно сірій метушні
Воно снаги цілющої ковточок.

30 січня 2015 р.

Великий мандрівник




«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець» (Єв.11:8-10).

Для віруючих людей Авраам є не лише земним батьком єврейського народу і духовним — усіх віруючих загалом. Його ще можна було б назвати прабатьком усіх земних мандрівників, кінцева ціль яких — потойбічне життя. Той, кому Всевишнім були обіцяні величезні земні багатства: територія, користування щедрими природними ресурсами, величезне та могутнє потомство — не отримав усього цього, все життя промандрувавши навколо обітованої землі та ставши своєрідним символом пілігрима без батьківщини. Ми розуміємо, що Бог, звичайно ж, не обманув Свого улюбленця, обіцяне отримали нащадки Авраама (правда, через свою неслухняність і порушення договору часто втрачали ці дарунки). Але для нього особисто мандрівне життя виявилося своєрідним екзаменом на вірність Богові. Він з честю його витримав, ставши гарним прикладом не лише для своїх кровних нащадків, але й для усіх віруючих.

22 січня 2015 р.

Небо і земля: точки дотику




«На початку Бог створив Небо та землю». (1 М. 1:1).
«І бачив я небо нове й нову землю…» (Об. 21:1).

Небо і земля у людській свідомості майже завжди стоять на різних кінцях Всесвіту. Вони ніколи не зустрічаються, хіба що на лінії горизонту. Вони протилежні один одному за своєю суттю та природою. Вони надзвичайно далекі один від одного. Ну… як небо від землі.

Однак, вони мають багато точок дотику. Більше того, вони перехрещуються, доповнюють одне одного, вони (уявіть собі!) — не можуть існувати одне без одного.


11 грудня 2012 р.

Ті, що шукають батьківщини


«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець. Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки.  Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто» (Євр. 11:8-16).

Для мене історія Авраама — одна із найзагадковіших у Біблії. Чому Бог вибрав саме його? Чому вів такою довгою та дивною дорогою до мети? Чому виконання Господніх обітниць у житті Авраама відбувалося якось не так, як їх уявляємо ми, люди? І чому, врешті-решт, виконання найбільшої обітниці — дати благословенну землю — у житті самого обранця Божого практично не здійснилося. Так, він оселився на території, яка була обіцяна Богом йому та синам, але «перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах». Він так і не отримав «сертифіката» на право власності, так і помер як приходько та мандрівник…

Напевне, нам не вдасться відповісти на усі ці «чому?», але Біблія частково піднімає завісу таємничості над високими Господніми задумами.

Новий Заповіт каже, що старозавітні історії та постаті для нас є образами, прикладами, які чогось навчають.

Чого ж може навчити нас історія «мужа віри» Авраама? Пройдімося з ним по непростій дорозі життя, через аудиторії Божих університетів і разом навчімося довіряти Господу.