Коли не можна затулитися Біблією

Однією з найулюбленіших тем українських (і не тільки) журналістів є тема життя та поведінки народних обранців — депутатів Верховної Ради. Що тільки про них не пишуть, яких тільки «смажених» фактів про них не назбирано! Правда, з них усе «як з гуски вода». Вони й далі поводяться так, як хочуть, і роблять, що хочуть. Але я не про політику. Я про наше людське фарисейство, нашу дволикість та лукавство.

Запропоноване фото, яке впіймало «на гарячому» одного з депутатів, не є дивиною. Кнопкодавство (вже й термін новий з'явився) — річ дуже поширена в практиці наших українських депутатів. Тема голосування за себе і «за того парня» вже набила оскому українцям, і навіть блокування трибуни опозицією не вирішує проблеми. Але на тій світлині є одна річ, яка надає їй особливого забарвлення: якраз між двома руками, що тиснуть на кнопки, лежить… Біблія. Саме так — Біблія. Книга, яка мала б стати моральним орієнтиром, нагадуванням про відповідальність перед людьми та Богом. Мала б… На жаль, вона лишень гарний атрибут робочого столу депутата, така собі модна «фішка»…

Що ж, із гіркотою доводиться констатувати, що лукавство, дволикість — проблема не лише депутатів. Цією хворобою хворіють чимало людей, у тому числі й ті, хто називає себе християнином; у кого на робочому місці чи вдома на журнальному столику лежить Слово Боже; хто позиціонує себе віруючою людиною, відвідує та жертвує на церкву. Більше того, такі трапляються й серед тих, хто вважає себе євангельським віруючим, може, навіть є служителем чи проповідником. Коли на зібранні, за кафедрою — один, а поза церквою — інший. Коли одна рука лежить на Біблії, а друга робить гріх. А нерідко навіть так, як на фото: обидві руки зайняті неправдою, а Євангелія… А Євангелія — для гарних та пишних промов за кафедрою та перед камерою. От тільки об'єктиви фотокамер безпристрасно фіксують справжній стан речей. І якщо вже журналісти бачать, то чи не більше бачить Бог?

"Благовісник", 2013, 1