Загальна кількість переглядів сторінки

8 серпня 2013 р.

З нових поезій. Гора Преображення

До свята Преображення (19 серпня)

Гора Преображення

Гора свята як відблиск слави неба.
І Вчитель їхній в сяєві зорі…
Забракло слів.
                       Та що душі ще треба?
Тож залишімось на оцій горі!

Тож залишімось пити Божі роси
І слухати Мойсея та Іллю…
Що те каміння, що там — ноги босі,
Усе — дрібниця.
                            В серце переллю

Оті розмови теплі, чисті, свіжі…
І — Преображення наповнить душу вщерть.
Буденну прозу змінять вдячні вірші
І Божий мир навік поглине смерть…

Петро всміхався мрійливо і вдячно.
Купався в сяйві неземних облич…
Ступив назад, щоб раптом необачно
Не загасити пломінь дивних свіч.

Але — погасли…
                            Холодно і темно.
Зіщулився у грудку кам’яну…
«Учителю…» — й замовкнув враз непевно,
Упершись в чорну темряви стіну.

Ісус всміхнувся — тепло і привітно:
«Отямся, Петре! Це не та гора.
Он, бачиш, ранок. Бачиш: уже видно
Гору Голгофу. Нам ще не пора.

Не тут Мене на царство коронують,
І поруч будуть не Ілля й Мойсей…
Жахіття й смерть навічно закарбують
Тріумф і — Преображення твоє.

На тій горі засяє слава неба,
І темряву Я знищу нанівець,
Щоб грішний світ наблизити до Себе
В чудеснім Преображенні сердець».

Немає коментарів:

Дописати коментар