Ми з Богом? (Різдвяні роздуми)

А люди ж!..
Люди,
Як свічечки
У день народження Бога.

Над яслами віл стоїть
Зі сльозою в оці.

А люди ж!..
Люди —
Поневолювачі,
Ярмо подають.

Спасе,
Спаси нас від людей,
Людей від нас спаси,
Спасе.

Нарекли хлопчика ім’ям:
БОГ З НАМИ.
Назви і нас, Господи:
МИ З БОГОМ.

А люди ж!..
Господи,
Чому люди гаснуть,
Подиху Твого
не відчувши?!

А люди ж!..

Василь Слапчук

Я не літературний критик, хоча до літератури маю пряме відношення. Не наважуюся робити аналіз цього вірша власне з літературної точки зору, тим більше, коли це твір відомого волинянина, шевченківського лауреата. Залишу цю справу професійним критикам. Але дозволю собі вільні роздуми на тему, порушену автором. Вірш мене, як кажуть, «зачепив». Він змусив подивитися на Різдво та звичні, знайомі мені біблійні фрази та події зовсім по-іншому. Він поставив переді мною запитання, актуальність якого набагато важливіша, аніж тема нинішньої війни, розгулу корупції, злочинності чи націоналізації Приватбанку…

Отже, вірш Василя Слапчука  «А люди ж!»

Розпочинається він гарним поетичним образом, у якому люди, що прийшли до різдвяних ясел на день народження Ісуса, порівнюються зі свічечками. Така собі затишна, домашня обстановка. Та й віл зі сльозою на очах додає поетичності. Гарний початок для різдвяного вірша, які будуть звучати цими святковими днями в церквах, у родинах, в ефірі, на вулицях.

Але автор несподівано обриває цю піднесеність, вводячи негативний образ: «Люди — поневолювачі, ярмо подають…» Ми звикли до того, що в різдвяних віршах можна почути заклики, які спонукують нести Ісусові хороші дарунки, як це колись зробили мудреці. Але, як зазначається в численних колядках, «золота й срібла у нас немає, принесімо ж Богові своє серце, свою хвалу, своє життя». А тут автор побачив людей, що подають ярмо…

Ісус, ставши дорослим, розпочавши Свою безпосередню місію на землі, якось звернувся до релігійних вчителів зі словами: «Станьте вільними! Послухайте Мене, звільніться від свого ярма». Ті образилися: «Та ми ніколи ні в кого не були під ярмом!» Лукавили святі отці, ой лукавили! Бо Син Божий бачив їхнє серце, думки та мотиви, тому кинув у очі колючі та неприємні слова, що вони не тільки самі під ярмом, але й інших затягують туди. Ярмо релігійних традицій, якими було вихолощено справжній дух Божого закону, в’їлося в шию богообраного народу. А Христос саме для того й прийшов, щоб звільнити людей від ярма гріха, жорстокості та неправди, дати свободу духа та повернути їх в лоно втраченого Едему…

Минуло дві тисячі років, відшуміли дві тисячі святкувань Різдва, а люди й далі ходять під ярмом. І ще й до різдвяних ясел несуть, накладаючи його на образ народженого, на саме свято. Бо як інакше можна сказати про сучасне святкування Різдва, у якому є все: різдвяні ярмарки, святкові розпродажі, ялинки та освітлені тисячними ліхтарями обійстя, багаті столи та щедрі подарунки, походи зі звіздою та різдвяні концерти, але губиться головний винуватець події. Він і далі безпомічно лежить у яслах немовлятком, притиснутий ярмом вікових традицій, усенародних веселощів та святкової атмосфери…

Минуло дві тисячі років, а Спасові — це одне з імен Народженого — не зменшується роботи. Автор благає Спаса спасти нас не тільки від гріхів, що всередині нас, але й від людей, що навколо нас. Парадокс — але цивілізованість, демократичність, толерантність, людяність, якими так пишається двадцять перше сторіччя, не забрали з людського серця зла, жорстокості, братовбивства, ненависті. Щоденне цунамі негативних новин змушує волати: «Спасе, спаси нас від людей!» Але й ми самі не кращі, прояви власного зла та моральної недосконалості зводять нанівець світлі задуми Ісуса, Який народився саме для того, щоб змінити нашу брудну натуру. І блаженна людина, яка усвідомлює це й просить Божого Сина: «Спаси людей від нас…»

Але найсильнішим образом вірша для мене стала наступна строфа. Ще з дитинства мені подобалося слово Еммануїл. Щось поетичне, як легкий подих вітру, як перешіптування зірок уночі чулося в цьому імені. Ще з дитинства я знав його значення — З НАМИ БОГ! Таємниця Боговтілення в цьому імені ставала ближчою та зрозумілішою. Я чув роздуми проповідників про значення імені Еммануїл і захоплювався Божою мудрістю, що закладена тут. Народилося немовля — З нами Бог —  це так символічно! Уже в дорослому віці я сам не раз проповідував на цю тему й ділився чудовою новиною: Бог із нами, поряд.

Але… Признаюся, слова автора цього вірша застали мене зненацька. Я, на жаль, ніколи не дивився на це чудове поетичне слово саме з такої точки зору. Захоплюючись Божим подарунком, Сином неба та землі з таким символічним іменем, дякуючи небесному Отцеві, що Він з нами, ми випускаємо з виду, що Господь чекає відповідного кроку і з нашого боку. Чи можемо ми назвати себе: Я З БОГОМ?

…Пригадую, років із двадцять тому я з християнським музичним гуртом їздив на Черкащину. Під час одного з виступів у будинку культури до нас підійшов молодий чоловік з явними ознаками сп’яніння. Але говорив він, на диво, тверезо. Як виявилося, ось уже місяць, як він топить своє горе в горілці. А горе дійсно велике: під час автокатастрофи наш співрозмовник втратив дружину та єдину дитину. Сам залишився живий, як і другий водій, п’яний винуватець аварії. І в нього до нас було одне запитання: «Де був Бог, коли гинули невинні дружина та дитина?» З цим запитанням він приходив ще декілька разів на наші зустрічі. І настільки був озлоблений на людей та Бога, що мені ніяк не вдавалося пояснити йому просту істину: Бог з нами тоді, коли ми з Ним. Він з нами там, де ми дозволяємо Йому бути. Коли все гаразд, коли здорові, впевнені в собі, нам Бог не потрібний. Тоді про Нього згадуємо хіба на Різдво, Великдень, ще якісь великі свята і то так, побіжно, як привід посвяткувати, випити, побачитися з родиною. Ми хочемо, щоб Бог був з нами, але самі з Ним не хочемо бути. Це і є найбільшою трагедією людства, коли чекаємо милостей від Бога, будучи до Нього байдужими…

Тому-то так багато людей-свічечок, які щільним колом щороку традиційно оточують різдвяні ясельця, повільно, а часом і раптово, гаснуть, не відчувши живого подиху Бога, любов та велич Якого зматеріалізувалася в малому немовляті. А Його ім’я — Спаситель. Еммануїл.

Традиційно на Різдво ми бажаємо один одному усіляких гараздів: здоров’я, миру, сімейного щастя, достатку. А на закінчення ще й додаємо: «Нехай Бог буде з вами!» Що ж, хороші побажання, актуальні. Але пам’ятаймо: основною умовою здійснення цих побажань є проста істина — бути з Богом. Саме цього я і бажаю вам. А все інше за Його обітницею додасться з Його милості.

Газета «Голос надії», 12,2016