Публікації
Така складна проста арифметика
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Натрапив якось в інтернеті на одну замітку з виразно гумористичним підтекстом. Вона була написана людиною освіченою, що добре розуміється у вищій математиці. Для мене це надто високий рівень, тому я навіть не робив спроб скопіювати текст, пішовши шляхом найменшого опору — просто сканував замітку у форматі фото. Не намагайтеся розібратися у тих складних значках — для більшості читачів, як і для мене, вони нічого не кажуть. Проте, мене зацікавив текст-пояснення. Виявляється, просту арифметичну дію, таку, як наприклад, 1+1=2, можна для солідності настільки ускладнити, що читач вигукне: «Вау, яка розумна людина!» Смішно, дотепно, оригінально. Але справа в тому, що саме так чинять багато «розумних» людей, які, щоб справити враження, прості речі настільки ускладнюють, що без професорських знань годі й розібратися. Саме так пишуть чимало наукових та білянаукових робіт. Саме так часто люблять висловлюватися політики. Саме так роблять навіть прості люди.
Архіви пам’яті
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Ще з дитинства захопився фотографією. Професіоналом так і не став, але при нагоді намагаюся зафіксувати неповторну мить життя. З часом такі фото набувають окрім художньої, ще й історичну цінність. В усякому разі для мене особисто. А ще я багато в дитинстві фотографував на кольорову позитивну плівку — слайди, які потім дивилися через діапроектор. Це був особливий момент, як похід у кінотеатр, особливо, коли були гості. Нещодавно закінчив оцифрування свого архіву слайдів — а це близько двох тисяч знімків. Серед них є унікальні — фото мого прадіда та його хати під солом’яним дахом.
Хліба та видовищ!
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Це фото я зробив у Торонто під час християнського параду «Ісус в місті». Корейська церква показує сценку про страждання Христа. Па перший погляд, нічого особливого у цьому фото немає, сценічні дійства нерідко використовуються як ілюстрація біблійних історій. Та все ж там є цікавий момент. Якщо серйозно поставитися до того, що зображують учасники сценки, із загальної картини випадає одна деталь: фотографи, що оточують імпровізовану плаху. Для багатьох — це звичайнісіньке шоу, яке можна зафіксувати на фото чи відеокамеру, і з почуттям особистої значимості та задоволення розмістити в особистий архів. Напевне, точно такий же цікавий натовп оточував колись і реального Христа, Який ніс реального хреста під реальний свист реальних нагайок. Єдине, чого там не було, так це фотокамер та соціальних мереж, у яких можна було б миттєво розмістити сенсаційний пост і зібрати шквал лайків. Дивись, так і знаменитим можна стати, коли твій ролик чи фото набере тисячі (мільйони) переглядів. Це ж так
Роздуми у передвеликодню ніч незадовго до світанку
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Роздуми у передвеликодню ніч незадовго до світанку Воскресаю. Встаю з мертвих, розплющую очі після молитви. Крізь відчай ночі пророче бачу промінь надії. Воскресаю. Радію. Я з Пилатом страждала три дні від безсоння: позавчора я Його вбила… а сьогодні? Бог помер! Криза цивілізації — поминки Бога. І туди нам дорога. Нам шкода Бога, чесно. І навіть себе (трохи) — коли Він не воскресне. Я була біля гробу, де римська сторожа і римська печатка — на гріхи мої схожа. Я вартую пророка-невдаху чи власні розбиті ілюзії? Вони все одно розбитися мусили… Я з апостолами в горниці оплакувала свою зраду. Мені без Нього навіть дихати важко — чого заради? І з святими жінками несла до могили миро, душу, сльози, простирадла білі. Було темно — від сліз і щему у грудях: Він був мені Братом, Сином, Учителем, Другом. Я впала зомліла ниць від штурхань землетрусу. А раптом шеол не зміг проковтнути Ісуса? А раптом фарисеї праві — і мені просто дали по голові? І все ж могила пу
На Страстну п`ятницю
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Брейгель. «Шлях на Голгофу» То ж не була вузесенька стежина. Там цілі юрми сунули туди. І плакала Марія Магдалина, що не подав ніхто йому води. Спішили верхи. Їхали возами. Похід розтягся на дванадцять верст. І Божа Мати плакала сльозами — та поможіть нести ж йому той хрест! Чи ви не люди?! Що за чудасія, дають старцям, підсаджують калік, а тут же йде, ну, добре, не Месія,— людина просто, просто чоловік! Юрма гуде і кожен пнеться ближче. Хтось навіть підбадьорює: терпи, вже он Голгофа, он Череповище! — хрущали під ногами черепи. Сказати б, зброя, це хіба єдине? Так що б зробили стражники юрбі? А в юрмах тих малесенька людина тягла хреста важкого на собі. І хоч би хто! Кому було до того? Всі поспішали місце захопить. Воно ж видніше з пагорба крутого, як він конає, як вій хоче пить. І він упав. І руки аж посиніли. Тоді знайшовся добрий чоловік: наморений ідучий з поля Симон, що йшов додому в протилежний бік Коли ж звершилась вся ця чорна справа
Ознаки часу
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Цивілізований світ перейшов «точку неповернення». Вважаю, що питання загибелі західної християнської цивілізації це лише питання часу. Власне, вона вже мертва, залишилася лише обгортка з традицій та окремих фрагментів, які набувають все більш гротескних форм. Християнство запльоване, зацьковане, висміяне і безсиле загнали в кут і воно животіє тільки тому, що комусь ще хочеться порозважатися продовженням його агонії. Християнська Європа, де за статистикою на одну традиційну європейську сім’ю припадає 1,5-1,8 дітей приречена не тільки морально, але й фізично. Мене шокували фото, поширені інформаційними агентствами, про напад людиноподібних істот із Femen на католицького священика. Я вважаю їх символом сучасного збоченого псевдотолерантного Заходу. Я навіть не затуляю, як це часто робиться, окремі частини тіла чорними квадратиками — там нічого затуляти, цей прекрасний символ жіночності атрофований, як і сама їхня совість. Я не чув раніше про цього священика, не знаю його погляді
Коли не можна затулитися Біблією
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Однією з найулюбленіших тем українських (і не тільки) журналістів є тема життя та поведінки народних обранців — депутатів Верховної Ради. Що тільки про них не пишуть, яких тільки «смажених» фактів про них не назбирано! Правда, з них усе «як з гуски вода». Вони й далі поводяться так, як хочуть, і роблять, що хочуть. Але я не про політику. Я про наше людське фарисейство, нашу дволикість та лукавство. Запропоноване фото, яке впіймало «на гарячому» одного з депутатів, не є дивиною. Кнопкодавство (вже й термін новий з'явився) — річ дуже поширена в практиці наших українських депутатів. Тема голосування за себе і «за того парня» вже набила оскому українцям, і навіть блокування трибуни опозицією не вирішує проблеми. Але на тій світлині є одна річ, яка надає їй особливого забарвлення: якраз між двома руками, що тиснуть на кнопки, лежить… Біблія. Саме так — Біблія. Книга, яка мала б стати моральним орієнтиром, нагадуванням про відповідальність перед людьми та Богом. Мала б… На жаль,
"Благовісник", 1,2013, Редакторська стаття
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
«Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові» (2Кор.10:4,5). Тема війни була і залишається чи не найголовнішою в будь-якому суспільстві в усі часи. І примітивні племена й цивілізовані держави свідомо чи несвідомо постійно беруть участь у збройних сутичках. Парадокс: хоча кожна тверезомисляча людина прагне спокійного та мирного життя, не бажаючи війни, воїн завжди був оточений ореолом пошани, уособлюючи мужність та героїзм. Хтось сказав мудру фразу: «Хто хоче миру, повинен завжди бути готовим до війни». І це ще один парадокс: здебільшого мир (і то відносний чи тимчасовий) здобувається у ході війни. Християнство за своєю суттю вважається миролюбною релігією, хоча в історії чимало протилежних випадків. Вчення Ісуса Христа каже: «блаженні миротворці». Воно проповідує прощення та непротивлення злу, вчить підставляти ліву щоку, якщо х
Сьогодні мені - 50
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Сьогодні мені 50. Визначна дата з присмаком суму. Можна оптимістично сказати: "Мені вже 50!", песимістично зітхнути: "Мені аж 50...". Я ж просто констатую: я мужчина в розквіті сил, у якого ще багато мрій, запалу та амбіцій. Так що ще повоюємо! На мої п’ятдесят Досипаю пісок у пісочний годинник, Досипаю миттєвості в чашу століть. Досипаю секунди, згортаю в хвилини... А пісок все одно, як крізь пальці, біжить...
Сьогодні - Всесвітній день поезії
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Сьогодні моє професійне свято. Тому буде природньо відзначити його публікацією нових поезій. * * * …Вічність поклав їм у серце. Книга Еклезіаста 3:11 Вічність, покладена в серце. Серце, заховане в вічність. Небо забило джерельцем, І — розлилось в безкінечність. Зірка, що впала в долоню. Руки, що струшують зорі. Вечір на плечах холоне В гомоні вічних історій. Проситься небо у душу. Вічний шукає початку. І — у хліві, у пастуших Яслах поклавсь немовлятком. Він як маленька зернина, Впав у земні чорноземи. І — поєднав воєдино Прозу життя і поеми, Вічність в земному кубельці, Велич в людині убогій. Бог у маленькому серці, Й серце, занурене в Бога.
Переклади віршів Олексія Дунаєва
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Хоча вірші пишу давно, вже навіть дві збірки надруковані, але все чомусь в мене не виходили переклади. Кілька днів тому зробив чергову - і вперше вдалу - спробу перекладу. Поки що два вірші Олексія Дунаєва , але, надіюся, не останні. Не вбивай Не вбий себе в собі запекло! Не дай себе гріхом убити, Жорстокістю сліпою пекла В самоупевненості ситій. Не вбий себе байдужо лінню Й зі світом грішним поєднанням. Неси до Господа моління Очисти душу покаянням. Не вбий без сорому сумління, На манівцях смердючо-хибних. Корчуй гріхи в душі з корінням. Ти так Творцеві ще потрібний. Не вбий себе в собі божками, Втонувши в бруді словоблудства. І потаємними гріхами Собі не вчиниш самогубства. Про вік Чого не вистача на білім світі Без чого щастя серце не знайде, Щоб нам радіти щиро, наче діти, Кохати, як подружжя молоде? І про життя судити ніби старці, Що мають досвід сиво-мудрих літ, Щоб прозу днів писати не абзацом, А римувати строфи в моноліт. Лише у Нім знанню
Пішаки на шаховій дошці, або Неприємні образи на духовних уроках
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Якщо ти маєш публічне служіння, потрібно бути готовим до критики, а то й до відвертої ворожнечі. Часто доводиться щось кілька разів повторювати, розжовувати, оправдовуватися. От і в останьому номері "Благовісника" довелося оправдовуватися перед деякими читачами за "нехристиянську" обкладинку. Складність будь-якої духовної чи інтелектуальної праці полягає в тому, що тебе не завжди можуть зрозуміти. І проблема навіть не в тому, що ти, як людина, можеш помилитися (врешті, навіть апостоли не могли цього уникнути), а в тому, що твої слова трактуються з такого кута зору, про який навіть і не подумав би. Не чекав, що обкладинка нашого журналу "Благовісник" №3 за 2012 рік викличе таке невдоволення читачів. Не буду переказувати всіх негативних коментарів та обурливих слів, які довелося вислухати з цього приводу. Усі їх можна звести до наступного: ото дожилися — вже шахмати стали пропагувати в християнському журналі. А один читач висловився ще категоричні
Різдвяні стежки ведуть не до ясел
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
* * * Різдвяні стежки ведуть не до ясел. Різдвяні дороги ідуть — з Віфлеєма. Ідуть повз столітній замислений ясен, Що стане хрестом у трагічній поемі. Проходять вони через ті перехрестя, Де милості просять сліпі й прокажені. Повз блудницю, страчену власним безчестям, І тих, хто ховає каміння в кишені. Вони пролягли через хату Закхея, Якого цуралися праведні люди. По водах озер і по землях Юдеї, По тих манівцях, що вели у нікуди. Різдвяні стежки пролягли через душі Обвітрені злом, крізь серця, що «убогі І спрагнені правди», які небайдужі До вічного Слова Предвічного Бога. Різдвяні дороги ідуть через совість, Заплямлену злом, крізь замулену грішність... Проходять крізь болі мої, щоб натомість Привести у яслах народжену Вічність.
«Пам’ятайте наставників ваших…»
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
У жовтні цього року пішов з життя голова Волинського обєднання церков ЄХБ Володимир Чайка. На прохання редакції журналу "Волинь християнська" написав статтю з приводу цієї сумної події. Помер Володимир Григорович Чайка ... Смерть настала несподівано та невчасно. І хоча, враховуючи давню хворобу, можна було передбачити таке, але смерть завжди несподівана. Ми, незважаючи на земні обставини, все-таки живемо надіями на краще, навіть у найгірших ситуаціях. Тому часто буваємо розгублені, а іноді навіть ображені на Бога, коли стається найгірше. Саме так одного разу сталося з одним чоловіком. Звичний хід життя та служіння обірвала несподівана смерть дорогої та близької йому людини. Більше того: смерть ця взагалі була безглузда, невчасна та незрозуміла. Більше того: ця смерть ставила великий хрест на усьому майбутньому великої кількості людей, які співпрацювали з покійним. Усі вони повірили в нього, довірили йому своє майбутнє. Заради нього вони залишили свої занятт