На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

У древньому Львові є цікава архітектурна пам’ятка — каплиця Боїмів. Вона приваблює надзвичайно красивим інтер’єром: неймовірна кількість фігур і фігурок, розп’яття, кесони на куполі, епітафії — і все це з каменю. Фасадна стіна вкрита суцільною кам’яною різьбою, на верхньому ярусі багатофігурні барельєфи, вкриті філігранною різьбою колони.

Поряд з моїм будинком є невелика ділянка землі, яку ми використовуємо частково як квітник, а частково як садок. Ну, садком це назвати важко — так, шматочок п’ять на п’ять. Торік я вирішив у тому садку навести порядок. Правда, наводив я його дещо незвичним способом — взяв бензопилу і просто спиляв декілька дерев. Ні, не старих чи сухих — це були гарні, молоденькі черешня, абрикос, персик… Дружина мені потім ще довго дорікала за це. Та й самому було шкода: я разом з дітьми їх садив… Але іншого виходу в мене не було.

«Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе»  (Матвія 25:21). Кожного разу, йдучи на роботу, я проходив мимо закинутого приміщення ще радянської їдальні. Воно знаходилося в центрі житлового масиву впритул до багатоповерхівки. Хтось його, видно, викупив, бо була зроблена спроба сучасного ремонту: поставлені нові пластикові вікна. На тому все й закінчилося, приміщення довго стояло без господаря. І от якось бачу — одне вікно розбите. Хоча не моє, але аж шкода стало — вікна величезного розміру, коштують недешево. А далі почалися дива: розбиті шиби з’являлися чи не щотижня. Через два-три місяці приміщення дивилося на людей лише порожніми рамами з жалюгідними уламками скла… Мимоволі згадав відому «теорію розбитих вікон» — я став свідком реальної дії цього цікавого феномену. У чому ж він полягає?

У Львові відбувся грандіозний захід: Фестиваль надії за участю Франкліна Грема. До цієї події йшли довго та послідовно. Робота з підготовки розпочалася більше року тому. В організації окрім безпосередніх організаторів — Євангелістської асоціації Біллі Ґрема та благодійної організації «Сумка самаритянина» — були задіяні львівська мерія та найбільші протестантські об’єднання України. І ось 20 червня 2015 року. Львів зустрічає гостей не надто гостинно: йде дощ, прохолодно. Але настрій в прибулих радісний та оптимістичний. Усі в очікуванні якщо не чуда, то принаймні особливих духовних переживань та головної цілі заходу: покаяння людей, які ще не мали зустрічі з Богом. Власне, фестиваль організовувався саме для невіруючих, члени євангельських церков за задумом організаторів мали запросити їх у Львів та приїхати з ними. Загалом так і було. Близько 600 спеціально замовлених автобусів привезли тисячі людей. Стадіон Арена-Львів, розрахований на 40 тисяч присутніх, був заповнений вщерть. ...

«Споконвіку було Слово… усе через Нього повстало» Євангеліє від Івана 1 розділ В основу Всесвіту поклав був Слово Бог. В колисці Слова зорі виростали. З уламків хаосу в тумані праепох Складалися гармонії фрактали.

Добрий ранок, моя одинокосте! Ліна Костенко Добрий вечір, моя одинокосте! Наодинці лишаємось знов. Ти, любове моя і жорстокосте, — Це ж до ранку он скільки розмов.

*  *  * Дивлюся в небо. Там, у вишині, Мій найрідніший Всесвіту шматочок. В чужій, буденно сірій метушні Воно снаги цілющої ковточок.

Усі дні, коли соціальні мережі заполонили новини про зниклого (вбитого, вмерлого) Путіна, перевороти в Кремлі та інші політичні жахи, я відмовчувався. По-перше, офіційних новин немає взагалі, а коментувати коментарі — річ невдячна. По-друге, деякі коментарі або коментують чутки, або просто натягують факти за вуха. А по-третє, деякі матеріали виходять за рамки пристойності та відверто пахнуть злорадством та сумнівним сарказмом. Але я люблю добрий гумор. І сьогодні у фейсбуці я запостив таку фразу: «З усіх новин щодо зникнення Путіна мені найбільш правдоподібною знається оця: У Росії переворот, Путіна відсторонили від влади. Вся влада перейшла в руки фейсбука». І тільки після того, як замітка набрала енну кількість лайків, я серйозно задумався над цими словами. Кажуть, в кожному жарті є… доля жарту, все інше — правда.

«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець» (Єв.11:8-10). Для віруючих людей Авраам є не лише земним батьком єврейського народу і духовним — усіх віруючих загалом. Його ще можна було б назвати прабатьком усіх земних мандрівників, кінцева ціль яких — потойбічне життя. Той, кому Всевишнім були обіцяні величезні земні багатства: територія, користування щедрими природними ресурсами, величезне та могутнє потомство — не отримав усього цього, все життя промандрувавши навколо обітованої землі та ставши своєрідним символом пілігрима без батьківщини. Ми розуміємо, що Бог, звичайно ж, не обманув Свого улюбленця, обіцяне отримали нащадки Авраама (правда, через свою неслухняність і порушення договору часто втрачали ці дарунки). А...

«На початку Бог створив Небо та землю». (1 М. 1:1). «І бачив я небо нове й нову землю…» (Об. 21:1). Небо і земля у людській свідомості майже завжди стоять на різних кінцях Всесвіту. Вони ніколи не зустрічаються, хіба що на лінії горизонту. Вони протилежні один одному за своєю суттю та природою. Вони надзвичайно далекі один від одного. Ну… як небо від землі. Однак, вони мають багато точок дотику. Більше того, вони перехрещуються, доповнюють одне одного, вони (уявіть собі!) — не можуть існувати одне без одного.

Я заздрю єврейському народові. «Білою» заздрістю. І не тільки тому, що це вибраний Богом народ. І не тільки через те, що йому випав привілей отримати Господні закони добра та справедливості. І не тільки тому, що представникам цього народу випала честь внести найбільший з усіх вклад в економіку, культуру та історію цивілізованого світу. Заздрю ще й з чисто практичних, прагматичних мотивів, бачачи, яких успіхів досягла відносно молода держава Ізраїль. Мені нещодавно випала честь вперше відвідати цю країну у складі спеціального прес-туру для християнських журналістів, організованого міністерством закордонних справ Ізраїлю. Так сталося, що одна з моїх найзаповітніших мрій — побувати в Ізраїлі збулася тільки тепер. Я багато знав про Ізраїль, цікавився ним, вболівав, молився за нього. Тому багато з того, що вдалося побачити власними очима, не було новиною. Але були і сюрпризи.

Різдвяний вечір, вічністю налитий, Вкотив на небо місячний обруч. Ще в кучугурах галасують діти, З’їжджаючи санчатами із круч. Морозна гілка стукає об шибку, І ніч крізь скло в світлицю загляда. Багатий стіл, духмяна свіжа скибка, І мати ріже хліб — завсіди молода. Різдвяний вечір, вдячністю налитий, Складає славу Богові-Царю — Тому, Хто, в пелюшки прості сповитий, В хліві стрічав провісницю-зорю. В овечих яслах Всесвіт умістився, До жінки пригорнувся немовлям, Осанною небесною розлився На віфлеємських висохлих полях. Різдвяний вечір, славою налитий, Йде по землі, освітлюючи ніч... Співають славу і батьки, і діти, Родиною зібравшись зусібіч... 

«Мягкая посадка на комету успешно завершена» — это главное событие сегодняшнего дня. 10 лет, 5 месяцев и 14 дней назад начался самый амбициозный проект Европейского космического агентства. Зонд «Розетта» совершил полёт к комете Чурюмова-Герасименко, находящейся в 500 миллионах километров от Земли. 12 ноября 2014 года он стал первым в истории человечества аппаратом, вышедшим на орбиту кометы и сумевшим совершить мягкую посадку на её поверхность. Хоть и с третьей попытки. По мнению некоторых учёных, эта высадка — «третье эпохальное событие» в освоении космоса после полета Юрия Гагарина и высадки астронавтов США на поверхности Луны. Журнал ЖЖ Да, событие поистине эпохальное. Да, мы действительно стали ближе к тайнам Вселенной, стали ближе к огромному Космосу. Но это не помогло нам стать ближе друг ко другу. Россияне и украинцы, арабы и евреи, белые и черные ненавидят и убивают друг друга, все больше и больше отдаляясь друг от друга. Мы стали жить лучше, цивилизованней в облас...

«Стережися й будь спокійний, не бійся, а серце твоє нехай не м'якне через два залишки димлячих головешок…» (Іс.7:4). Надворі знову багряна осінь. Пора підсумовувати весняну та літню працю. Пора підраховувати витрати та здобутки.  І — пора дякувати Богові за ще один врожайний рік. Традиційно у цю пору в євангельських церквах відзначають Свято жнив, чи як ще кажуть, Свято подяки. Уже багато років поспіль Церква християн віри євангельської України переконує владу й суспільство в тому, що в Україні це свято варто було б законодавчо визнати вседержавним, як це є в деяких країнах. Церква вже має досвід проведення таких свят, щорічно проводячи Свято подяки або в Києві, або в обласних центрах. Ще з першого разу такі Дні подяки традиційно проходили під гаслом «За хліб, за мир, за Україну». Мені особисто ці слова одразу сподобалися лаконічністю, точністю і переліком головних об’єктів, за які потрібно дякувати в час цього осіннього свята. Ніхто не скасовував цього гасла і цьогоріч...

Я належу своєму коханому, а мені мій коханий… Пісня над піснями, 6:3 У знаменитій Енеїді не менш знаменитого древньоримського поета Вергілія є цікавий епізод. Після захоплення Трої ворогами жителі цього міста встигли втекти на кораблях у море. Згодом вони пристали до берега Тибру в Італії. Жінки, втомлені втечею та війною, наважилися на відчайдушний крок. Вони спалили всі кораблі, на яких припливли, щоб чоловіки не мали можливості мандрувати далі. Таким чином втікачі залишилися на Апеннінському півострові назавжди. Ця історія в різних варіантах повторювалася не раз. Так поводилися великі полководці та завойовники. Так вчинив у IV столітті до н.е. Агафокл, спаливши свої 60 кораблів перед битвою з ворогом. Воїнам не було куди відступати — і вони всі сили кинули на битву, у якій перемогли. Так вчинив Вільгельм І Завойовник у 1066 році, напавши на побережжя Англії. Так зробив Фернандо Кортес, завойовник Мексики, дізнавшись про те, що його моряки хочуть вчинити бунт і на захоплени...

Я долго молчал. В блогах, в личных разговорах. Очень хотелось говорить, иногда кричать, иногда, сознательно забыв, что ты христианин, употребить "крепкое" словечко. Когда читал ленту новостей, комментарии к ним, меня разрывало от негодования, злости, бессилия, возмущения, во мне вскипала "как волна" "ярость благородная". Меня разрывало от потребности говорить. Поэтому я молчал. Где-то в затеряном уголке мышления робко подавал голосок здравый смысл и я усилием воли подчинялся ему... Я четко знал - сейчас не время молчать. Молчать - это преступление. Извините, мои верующие друзья-христиане, заявляющие, что здесь, на земле, мы временные жители и поэтому не должны вмешиваться в дела земные. И тем более политические. Я уверен, что вы говорите это искренне, что вы действительно так верите и для вас все земное чуждо. Но объясните, пожалуйста это верующим и неверующим жителям Донецка, Славянска, Мариуполя. Объясните это беженцам, потерявшим все нажитое и не ...

Сьогодні День Перемоги. І сьогодні день — зі сльозами на очах. В прямому розумінні. Сьогодні 9 травня викликає суперечливі почуття. З одного боку це дійсно особливий день, який символізує закінчення страхітливої кровопролитної війни і початок мирного періоду, з другого — саме ця світла дата стає каменем спотикання між двома братніми (без будь-якого політичного підтексту) народами. Народами, які пліч-о-пліч виковували перемогу не лише для своїх народів, але й для усієї Європи. Нині ж цю перемогу приватизували певні політичні кола і вона стала інструментом брехні, маніпулювання та шантажу. Страшно, коли українці зі страхом чекають цього свята, бо хтось може використати його для зведення рахунків у вигляді провокацій та терактів. Виникає логічне запитання: Гітлера то ми перемогли, а от чи перемогли себе? Свої імперські та шовіністські замашки, свою зверхність та свій цинізм… Суперечливим це свято було і для мене, школяра, якому довелося жити у двох паралельних світах — радянсько-ко...

Через півтора тижня україно-російське християнство святкуватиме Великдень — найбільш шановане та найбільш знакове християнське свято. До нього вже готуються. Хто як. Хтось уже тривалий час постить. Хтось збирає все потрібне для приготування крашанок. Хтось витягує з хліва кабанця. А хтось — ось так, з батареєю плашок з оковитою. Ну, для супермаркетів це ще якось зрозуміло — гроші ж, як відомо не пахнуть... Але справа  в тому що маркетологи все таки враховують запити покупців. А ці запити часто бувають дуже далекі від справжньої Пасхи. Для багатьох відсвяткувати Великдень — це добряче напитися. Чи варто тут щось коментувати? Фото говорить саме за себе. В українській і особливо російській мадіапродукції нерідко можна знайти матеріали про те, як у «загниваючому Заході» вихолощуються християнські свята, як там традиційні християнські символи замінюються безликими та толерантними деталями, які не вказують на істинну суть свята. Даруйте, а про яку «духовну» суть говорять оті горіл...

Толчком к написанию этой статьи стало бурное обсуждение в протестантской интернет-среде в начале этого года одной информационной заметки. В ней говорилось о том, что в одной из евангельских церквей Москвы во время рождественских праздников был показан детский спектакль. Эта новость «удостоилась» очень острой критики и целого ряда возмущений, потому что спектакль был не на библейскую или евангелизационную тему, а рассказывал о мальчике, «которому в Рождественскую ночь, во сне, было показано, каким он был, как он выглядит сейчас и какое будущее его ждет. Проснувшись, мальчик решил полностью измениться и стать добрым, отзывчивым и любящим сыном и братом...»

Эти фотографии облетели весь мир. Они вошли в золотую фотосокровищницу новейшей украинской истории. Они стали символом киевского Майдана. А еще — символом практического христианского милосердия. И если говорить о влиянии церкви на общество, невозможно найти для этого более значимой и красноречивой иллюстрации.