На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

У мене є мрія… Я бачу теплий травневий вечір. Удень я займався своєю улюбленою роботою — писав. Я згадував останні дні лютого 2022… Згадував події, емоції, страхи, невизначеність, розгубленість… Згадував як, відійшовши від шоку, зрозумів, що треба щось робити. У бій проти орків не піду — танки далеко від мого прикордонного містечка, кулемета мій дід мені не залишив…  На другий день війни ще затемна пішов пройтися напівсонним Устилугом. Те, що побачив, вразило страшніше бомбардувань та зруйнованих будинків. Митниця і все містечко було забите автомобілями та людьми… Перед брамою натовп переляканих людей. Хаос та невизначеність. Порядку в чергах немає. Та й черги як такої немає… І тоді прийшло прозріння — вони ж голодні та замерзлі!  Дзвінок, другий, третій, десятий… Церкви та служителі підтримують пропозицію організувати харчування. Хтось уже щось робить. Спочатку малими силами та засобами починаємо гріти чай, каву, робити бутерброди, вивозити до кілометрових черг… Другий день б...

Сьогодні вночі прокинувся від вибухів... Будинок трясло, стояв назрозумілий гул... Через кілька секунд усвідомлюю, що це просто проїхав поїзд: метрів за 20 від мого будинку проходить залізнична колія на Польщу... За 36 років відколи я живу в Устилузі, я настільки звик до них, що ніколи їх не помічаю, навіть коли вони проходять на повній швидкості. Навіть уночі. А от сьогодні... Відійшов від шоку. Заснув. Через деякий час знову прокидаюся від кононади... Знову поїзд... Можна бути далеко від бойових дій, але поряд з війною... 25 лютого 2022 р.

Я зовсім не цікавлюся боксом. Не кидайте в мене каменем. Таких як я, виявляється, багато. Я не дивився жодного поєдинку, ні в трансляції, ні в записі. Але я добре знаю, хто такий Усік. І те, що він учора переміг Джошуа (хто такий Джошуа я знаю з того, що він якось пов’язаний з Усіком). Я байдужий щодо футболу. Але добре знаю Кріштіану Роналду… Я не цікавлюся балетом. Але знаю хто така Анастасія Волочкова... Я не цікавлюся репом, але знаю про Morgenshtern… Я не цікавлюся приватним життям голлівудських зірок, але добре знаю про трагічно-комічно-детективні перипетії подружнього життя Анджеліни Джолі та Бреда Пітта… Цей список можна продовжувати і продовжувати…

*  *  * Хай рветься на арену третій Рим, Хай кажуть всі: цей світ ледь животіє, — Дай руку: серед спек і довгих зим Ми поговоримо з тобою про надію. Хай труситься із гуркотом земля, Бо падають імперії роздерті, Коли щурі втікають з корабля — Про віру поговоримо відверто.

  Під час Першої світової війни, наприкінці липня – початку серпня 1917 р., після успішної контрофензиви союзних австро-німецьких військ смуга фронту в східній Галичині встановилася по Збручу. У листопаді 1920 року по лівий бік Збруча більшовики здобувають перемогу. У 1921 році був укладений Ризький мирний договір між Радянською Росією та Польщею про те, що річкою Збруч проходитиме кордон. Він проіснував до 1939 року. У вересні 1939 року Червона Армія згідно з пактом Ріббентропа-Молотова переходить Збруч і займає Галичину (Вікіпедія). Перед Першою світовою війною з села Биківці, що на Тернопільщині, на заробітки в Сполучені Штати виїхали українські селяни, серед яких були Порфирій Ільчук, Трохим Нагорний та Йосип Антонюк. У 1919 році вони повернулися в Україну й привезли на батьківщину нове євангельське вчення. Молоді християни активно проповідують Євангелію — і дуже швидко на Тернопільщині виникають нові церкви. Окрім згаданих проповідників, тут працювали Григорій Голубицький, яки...

Нещодавно натрапив на фразу «У трамвая немає цілі, є лише шлях». Якщо не рахувати за ціль кінцеву зупинку (для трамваю вона єдина та вимушена), то фраза справді набуває особливого змісту. Життя багатьох людей схоже на трамвай. Вони рухаються єдиною, одного разу кимось прокладеною рейковою дорогою. Вони не мають можливості повернути ні вліво, ні вправо, окрім визначених відгалужень, які, знову ж таки, хтось запланував для них. Вони мають чіткий графік, який не можна порушувати, наперед розроблений маршрут з поворотами у необхідних місцях, спеціально визначені зупинки. У них немає права на власний маршрут чи графік. І коли про декого кажуть: «Зійшов з рейок», це означає серйозну життєву, кар’єрну, особисту, суспільну катастрофу. Проблема ще у тому, що, навіть проявивши вільнодумство і свідомо «зійшовши з рейок», вони взагалі не можуть рухатися далі, бо це неможливо технічно. Людина-трамвай запрограмована пересуватися виключно по рейках.

Псалом Давидів. Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?... Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі. Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене… Псалом 21 Псалом Давидів. Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду… Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости…. Псалом 22 «Життя нелегка річ…» Такою банальною фразою розпочну свої невесело-веселі роздуми…  Нелегка річ не лише саме життя, але і його складові. Зокрема служіння Богові. Окрім чисто фізичних, емоційних та духовних труднощів додаються перешкоди у вигляді сумнівів та відчуття безсилля та безвиході. Враховуючи мій багаторічний духовний досвід та моє розуміння Бога і служіння Йому, розумію, що такий стан не нормальний, хибний, але й такий, від якого ніхто не застрахований… Навіть найбільший оптиміст та оспівувач Божої милості та любові Давид. І підтвер...

Свідчення як жанр притаманне переважно християнській аудиторії. І, до речі, досить популярне та затребуване. Розповіді про особисті долі, дорогу до Бога, Божі чудеса в житті можна часто почути на богослужіннях у церкві, прочитати в книгах, журналах, соцмережах, подивитися на відео. Люди люблять такі «історії з життя». Деякі з них, якщо не більшість, можна сміливо віднести до категорії проповіді, бо в результаті спрямовують слухача (читача, глядача) до Бога, до особистого духовного вдосконалення, підбадьорюють та зміцнюють віру. В основі слова «свідчення» є інше слово — свідок. Тобто, це розповідь людини, яка була свідком чогось. У цьому разі — Божих чудес в особистому житті чи житті інших.

Як ви думаєте, чим закінчиться антивакційна істерія?  А тим же, що й сотні подібних анти-.  Все за традиційною схемою: заперечення — гнів — компроміс — депресія — прийняття.

Мав нещодавно невеличку суперечку щодо вакцини від ковіду. В розмові хтось згадав останню проповідь свого пастора в церкві. У ній він озвучив «страшну» інформацію щодо нової вакцини від ковіда. А цю інформацію йому повідомив син, який працює у Сакраменто лікарем (тобто, інформація точна та надійна).  Виявляється, до складу нової вакцини входить люциферин (!!!). Причому його частка (оповідач не міг точно пригадати цифри) виражалася у цифрі, в якій було 666… 

Сьогодні в розмові почув таку фразу. Згадавши про одного знайомого, мій співрозмовник сказав про нього: «Я з ним стараюся поменше спілкуватися. Бо поговоривши з ним, сам стаєш песимістом…» Я не можу сказати про себе, що я великий оптиміст. Але й песимістом теж не вважаю. Звичайно, бувають моменти, коли обставини заганяють в кут, немає ні настрою, ні сили, ні оптимізму і хочеться комусь просто душу вилити. Буває, що для оптимізму потрібно просто виговоритися перед кимось. І от тут, виявляється, потрібно проявити мудрість та, дозволю так висловитися, «оптимістичний песимізм». Тобто, так сказати, щоб твій, не дуже хороший у цей момент настрій, не перейшов на співрозмовника. Щоб не заразити його песимізмом. Виявляється, важливо розуміти, що далеко не з усіма можна поділитися твоїм паршивим настроєм. І далеко не завжди. І головне — не робити цього постійно…

Досить часто у вирішенні конфліктних ситуацій або у випадку якогось гріха говорять про прощення. Особливо це помітно у середовищі віруючих людей, які опираються на слова Біблії, що закликають прощати навіть ворогам. «Якщо ти віруючий, ти повинен простити мені (йому, їй)», — часто кажуть у подібних випадках. Такі фрази можна чути і на церковних членських зібраннях, де піднімаються питання стосовно небіблійних вчинків і лунають заклики «забути все і простити». Але нерідко в ці слова вкладається власний, а не біблійний погляд на прощення. Нерідко буває неправильним, а то і відверто спотвореним розуміння цієї духовної істини. Тому ми поговоримо про те, що НЕ Є ПРОЩЕННЯМ.

Колись давно десь натрапив на таку фразу: «Кому прийшло в голову назвати журнал, який описує хвороби та способи їх лікування, «Здоров’ям»?» Звісно, тут явне перебільшення, бо журнал не лише описував хвороби, він також пропагував здоровий спосіб життя, але частинка правди в цих словах є. Про здоров’я ми згадуємо здебільшого, коли вже хворі… Цей жарт прийшов мені на пам'ять, коли я готував матеріал на тему «Християнин і здоров’я». Так чомусь сталося, що в наших церквах про фізичне здоров’я говорять мало. Ну, не біблійна, кажуть, тема: на зібрання ми приходимо, щоб послухати про духовне, небесне. Але разом із тим жодне зібрання не обходиться без згадок «земного»: переважна більшість наших молитов — це прохання до Господа зцілити від тої чи іншої недуги, яка вже окупувала тіло. Проповідники багато повчають, як поводитися під час недуги, як довіряти Богові, як молитися за зцілення, яка роль таких неприємностей у духовному житті віруючого. Одним словом — наші фізичні болячки нахабно втру...

Карантин окрім явних неприємностей має і свої плюси. Я от, наприклад, за останні десятиліття вперше майже на два місяці залишився вдома удвох з дружиною. І надзвичайно вдячний Богові за той незабутній час… А ще знайшов час переглянути деякі свої архіви. І в архівному «сейфі» — коробці з-під взуття — знайшов армійські записи: маленькі листочки, нарізані зі стандартних аркушів, списані дуже дрібним почерком. «Маленькі» та «дрібним» — це для того, щоб їх легко було сховати у щілині в дерев’яній панелі на роботі. Поринув у спогади… Скільки цікавих моментів спливло у пам’яті!

Сьогодні — День піонерії… Для нинішніх дітей це слово ні про що не говорить. Коли їх запитати, хто такі піонери, то здебільшого говоритимуть щось на кшталт «першопроходець», або просто знизуватимуть плечима. Хтось особливо ерудований згадає куперівського «Піонера».

*  *  * Гроза гр-риміла.               Рвало чорні хмари. Ревіло небо в сорок голосів. А небокрай художника-нездари Надірваним полотнищем висів. Котились хмари ртутними валами, Їх блискавиці різали навпіл. Басистий регіт грому над хатами Тремтів і рвався, кинутий на діл. Кричало літо грізним стоголоссям, І клапті неба падали як дим. І зливи тонке чесане волосся Куйовдив вітер подихом важким... Юрій Вавринюк, збірка "Чекання"

*   *   * Могили гріли боки на осонні, Тут пахла тиша, віяло теплом. А ген, внизу — оливи в пишних кронах Тримали, як в промолених долонях, Гробницю, де спочив Авесалом. Прочани мляво сходили в долину, З долини — вгору, он до тих воріт. Тут зупинялись, розминали спину, Обтрушували пил із одежини, Втирали із чола солоний піт.

Серед християн нині одне з найактуальніших питань: «Чи буде у цьому році Пасха?» Питання справді актуальне і болюче, бо карантин вщент поламав усі плани та звичаї, посягнувши на саме святе та сокровенне. Отже, чи буде цьогоріч Пасха? ЯКЩО для вас Пасха це:

Одна з найбільш серйозних проблем сучасної України ось уже третє десятиліття — еміграція за кордон та заробітчанство. Кількість населення катастрофічно зменшується, і, судячи з усього, така тенденція збережеться. Утім, ця проблема не нова. Перша масова еміграція українців у Південну Америку, Канаду та Сибір розпочалася ще наприкінці ХІХ століття. На початку ХХ століття додалися трудові емігранти, які, залишаючи вдома сім’ї, їхали в Америку з надією заробити грошей та повернутися (хоча поверталися не всі). Друга хвиля відбулася в міжвоєнний період, коли люди виїжджали (а часто й утікали) від радянської влади. Третя — післявоєнна, вона торкнулася перш за все військовополонених та тих українців, яких закінчення війни застало на території Західної Європи. І, нарешті, четверта хвиля, яка триває й досі, розпочалася наприкінці 1980-х років. Останнє десятиліття еміграція набула заробітчанського характеру, коли з України виїжджають спочатку на заробітки, але досить часто залишаються в Єв...

Пандемія коронавірусу стала лакмусовим папірцем практично для усіх сфер життя. Вона виявила фактичний стан речей як у політиці, медицині, економіці, так і у людських стосунках. І навіть у такій інтимній сфері, як віра в Бога. Звичайнісінький вірус викрив штучність та ненадійність того, що ще вчора було досягненням і гордістю науки та політики. Кордони між країнами, які під оплески дипломатів зникали, раптом зачинилися на замок, безвіз став небезпечним, медицина непідготовленою та безпомічною, економіка обвалилася за ефектом доміно… Політики скинули маски і показали, хто вони є насправді. Коронавірус застав зненацька і Церкву. Виявилося, що там теж було багато штучного та декларативного. Виявилося, поза храмами, двері яких замкнув карантин, віряни не знають як і не вміють поклонятися Богові. І виявилося, що для багатьох християн і навіть служителів віра та реальне життя — речі не дуже сумісні…